Поразка демократії - Франк Карстен

Деякі громадяни вірять, що участь у виборах є їх моральним обов’язком. Часто кажуть, що, якщо ви не голосуєте, ви не маєте права брати участь у публічних обговореннях влади, а також не можете критикувати політичні рішення. В кінці кінців, якщо ви не голосували, ваша думка більше не має значення. Люди, які це стверджують, мабуть, не можуть уявити собі, що ті, хто відмовляється голосувати, просто не хочуть піддаватись ілюзії впливу. Така поведінка може бути охарактеризована як Стокгольмський синдром. Вони відчувають симпатію до своїх загарбників і не розуміють, що вони розмінюють свою свободу на владу політиків над ними.

Це - основна ідея демократії. Це - буквальне значення демократії. Влада народу. Але чи насправді в демократії влада належить народу?

Основна проблема полягає в тому, що такої сутності як "народ" не існує. Є лише мільйони індивідів з мільйонами власних поглядів і інтересів. Як вони можуть керувати разом? Це неможливо. Один голландський комік колись сказав: "Демократія – це воля народу. Щоранку, читаючи газету, я дивуюсь тому, чого, виявляється, хочу я".

Давайте визнаємо те, що ніхто не скаже щось на кшталт "споживач хоче Microsoft" або "народ хоче Pepsi". Деякі хочуть, а деякі ні. Це саме стосується і політичних переконань.

Варто додати ще й те, що це насправді не "народ", який приймає рішення, а "більшість" людей чи навіть більшість виборців (А точніше, більшість тих, хто брав участь у виборах. Таким чином юридична меншість може виявитись фактичною більшістю. - Пер.). Меншість, очевидно, не належить до "народу". Це трохи дивно - невже кожен громадянин не належить до народу? Як клієнт Walmart ви не хочете споживати продукти з іншого магазину. Але саме так і функціонує демократія. Якщо ваша думка не співпадає з думкою більшості на виборах, ви повинні танцювати під музику переможців.

Припустимо, що більшість і є весь народ. Чи насправді навіть в цьому випадку народ вирішує? Є два види демократії: пряма і непряма (або представницька). За прямої демократії кожен голосує з кожного рішення як на референдумі. За непрямої демократії народ обирає певних людей, які прийматимуть рішення за нього. Звичайно, в другому випадку народ має набагато менше можливості брати участь в процесі прийняття рішень, ніж в першому. Незважаючи на це, майже всі сучасні демократії непрямі, хоча іноді деякі рішення приймаються на референдумі.

Для того, щоб виправдати представницьку демократію, стверджується, що:

a) це непрактично – проводити референдум щодо всіх рішень, які приймає уряд, кожен день;

б) народ не має фахових знань, щоб вирішувати такі складні питання.

Аргумент а) дійсно був достовірним в минулому, тому що було важко кожному надати достатньо інформації і можливість висловити свою думку, за виключенням дуже маленьких держав. Сьогодні цей аргумент більше не дійсний. Завдяки Інтернету та іншим сучасним комунікаційним технологіям, можна легко залучити великі групи населення до процесу прийняття рішень і проводити референдуми. Але навіть за таких умов референдуми майже не проводяться. Чому б не провести референдум, чи повинні США вступати у війну в Афганістані чи Лівії, чи в будь-якій іншій державі? В кінці кінців, це воля народу, чи не правда? Насправді, звичайно, приймається багато рішень, які більшість не підтримала б, якби мала можливість проголосувати. Ідея, що демократія — це "воля народу" – просто міф.

Але як щодо аргументу б)? Чи не є більшість питань занадто складними для голосування? Навряд. Де будувати мечеть, з якого віку можна вживати алкогольні напої, якими мусять бути мінімальні покарання за певні злочини, будувати більше чи менше автомагістралей, яким має бути національний борг, з якими державами вести війну та інші – це дуже зрозумілі питання. Якщо уряд серйозно ставиться до демократії, то чому ж він не дозволяє народу вирішувати більше питань прямим голосуванням.

Чи означає аргумент б) те, що народ недостатньо розумний і не здатний сформувати виважену думку щодо всіх соціальних і економічних питань. Якщо це так, чому народ вважається здатним зрозуміти численні передвиборчі програми і голосувати відповідно. Будь хто, хто захищає демократію повинен хоча б припускати той факт, що люди дещо знають і розуміють просту мову. Крім того, чому політики вважаються розумнішими за тих, хто за них проголосував? Невже політики мають таємний доступ до колодязя мудрості і знань, а виборці не мають? Чи, можливо, вони мають вищі моральні цінності, ніж пересічний громадянин? Немає жодного доказу для таких тверджень.

Захисники демократії, можливо, будуть апелювати до того, що навіть, якщо люди не дурні, жодна особа не має достатньої компетенції та знань, щоб приймати рішення щодо питань, які мають глибокий вплив на життя мільйонів людей. Це безперечно правда, але те ж саме можна сказати про політиків і чиновників, які приймають рішення в демократичній системі. Наприклад, яку саме систему освіти бажають батьки, вчителі і студенти? Або, що таке найкраща освіта? Всі люди мають власні бажання і власні погляди на те, що таке хороша освіта. Більшість з них є достатньо розумними, щоб, в усякому випадку, вирішити, що добре для них і для їх дітей. Але це суперечить одному з принципів демократії, коли одне рішення є обов’язковим для всіх.

Здається, що за нашої демократії народ не має влади взагалі. І це не дивно. Всі знають, що уряд регулярно приймає рішення, які не підтримуються більшістю громадян. Це не "воля народу", це воля політиків, сформована професійними лобістами, зацікавленими групами і активістами, які правлять в демократичній системі. Гіганти нафтової промисловості, аграрної, фармацевтичної, військової, медицини, Wall Street – вони всі знають, як можна використати систему на свою користь. Невелика група людей приймає рішення часто за зачиненими дверима. Їх не хвилює, чого хоче "народ". За рахунок наших заощаджень вони ведуть війни, надають гуманітарну допомогу, дозволяють масову міграцію, прихильниками якої є меншість громадян, збільшують дефіцит бюджету, шпигують за громадянами, роздають субсидії, вступають у валютні союзи, ЄС або НАФТА, які підтримують збиткові проекти за рахунок прибуткових. Це ми хочемо всього цього, чи це бажання правлячої верхівки?

Скільки людей насправді