Поразка демократії - Франк Карстен

послуги – зробити все, щоб система знову працювала. Але вони ніколи не піддають сумніву доречність демократичної системи. Вони, скоріше за все, вважають саме свободу, а не демократичний устрій, підставою наявних проблем. Єдина різниця між прогресивними політиками і консервативними в тому, що перші жаліються на надлишок економічної свободи, а останні – на надлишок соціальної свободи. І це в час, коли ми маємо найбільше законів і найвищі податки, ніж будь-коли.

Насправді, критика демократичної ідеї є своєрідним табу у західноєвропейському суспільстві. Ви можете критикувати способи втілення демократичних цінностей на практиці, або обговорювати сучасних лідерів політичних партій – але критика демократії як ідеалу не заохочується.

Не є перебільшенням твердження, що демократія стала своєрідною релігією – сучасною світською релігією. Вона навіть претендує на звання найбільш поширеної релігії в світі. Всі, крім одинадцяти держав – М’янма, Ватикан і деякі арабські держави – називають себе демократичними, навіть якщо це - лише декларації. Віра в божество Демократії тісно пов’язана зі схилянням перед національною державою, ідея якої виникла в ХІХ столітті. Бог і Церква були замінені Державою. Вибори – це ритуал в якому ми молимось Державі про працевлаштування, житло, здоров’я, безпеку та освіту. Ми маємо абсолютну віру в демократичну Державу. Ми віримо, що Держава може подбати про все. Держава роздає винагороди, піклується про безпеку, все знає, все може. Ми, навіть, очікуємо від Держави вирішення всіх наших особистих і суспільних проблем.

Божество Демократії притягує до себе тим, що всі добрі справи Воно робить абсолютно безкорисливо. Держава не має власного інтересу, вона існує заради суспільного добробуту. Вона також нічого не коштує. Вона просто роздає хліб, рибу та надає інші послуги.

В усякому випадку, так це уявляють собі люди. Більшість людей бачить лише переваги уряду, але не те, якою ціною вони були досягнені. Одна з причин такого підходу полягає в тому, що уряд збирає податки непрямим шляхом, наприклад, змушуючи підприємства платити податок з продажу, або змушуючи працівників робити внески у соціальне страхування, або позичаючи кошти на фінансових ринках (віддавати їх будуть платники податків), або збільшуючи кількість грошей в обігу. Таким чином, люди не розуміють, яка частина їх прибутку була конфіскована державою. Варто додати, що є видимі результати діяльності уряду, в той час як все те, що можна було б зробити, якби уряд не забирав гроші в людей, залишається невидимим. Військові літаки, які вже сконструювали і збудували, може побачити кожен, але ми не бачимо речей, які могли б бути зроблені, якби кошти не були витрачені на військові літаки.

Демократична віра так глибоко в’їлась в свідомість, що для багатьох людей вона є синонімом всього, що політ-коректно і морально. Демократія означає свободу (кожен має право голосу), рівність (всі голоси мають однакову вагу), чесність (всі рівні), єднання (ми все вирішуємо разом), мир (демократичні країні ніколи не беруть участь у несправедливих війнах). За такого мислення, єдина альтернатива демократії – диктатура. А диктатура, звичайно, втілює в собі все негативне – це ворог свободи, причина нерівності, війни, несправедливості.

У своїй роботі "Кінець історії?" в 1989 році неоконсерватор Френсіс Фукуяма проголосив, що сучасне західне суспільство є вершиною еволюції політичної думки. Він зазначив, що "наразі ми є свідками універсалізації західної ліберальної демократії як останньої форми правління". Очевидно, лише злий розум (терористи, фундаменталісти, фашисти) могли б не погодитись з цією ідеєю.

Демократія = колективізм

Це те, що ми хочемо показати в цій книзі – виступити проти божества Демократії, а особливо, національної парламентської демократії. Демократична модель прийняття рішень може стати в нагоді в деяких випадках – в маленьких спільнотах або асоціаціях. Але національна парламентська демократія, яка властива майже всім західним державам, має більше недоліків, ніж переваг. Парламентерська демократія, на нашу думку, призводить до бюрократії, застою, підриває свободу, незалежність і підприємництво, а також спричиняє протистояння в суспільстві, втручання в приватну сферу і надмірні витрати. Це стається не через те, що деякі політики не вміють добре робити свою справу, або тому, що була обрана не та партія. Це стається, бо так працює система.

Характерною ознакою демократії є те, що "люди" приймають рішення щодо організації суспільства. Іншими словами, всі ми "разом" вирішуємо все, що нас хвилює. Якими мають бути податки, скільки необхідно витратити на соціальну допомогу з догляду за дитиною і за літніми людьми, з якого віку можна вживати алкогольні напої, якими повинні бути внески роботодавців у пенсійне страхування робітників, яка інформація повинна бути на етикетці продуктів, що діти повинні вчити в школі, скільки можна витратити на гуманітарну допомогу і на альтернативну енергетику, на спортивне виховання, на оркестри, що повинен робити власник розважального закладу і чи можна там курити, як будувати будинки, яка повинна бути відсоткова ставка, скільки грошей повинні бути в обігу, чи повинні банки бути врятовані від банкрутства ціною грошей платників податків, хто має право називати себе лікарем, хто може відкрити лікарню, чи має право людина померти тоді, коли вона цього хоче, коли і за яких умов вступати у війну? За демократії від "людей" очікуються рішення всіх цих численних запитань.

Таким чином, демократія за визначенням є колективістською системою. Це той самий соціалізм, тільки в профіль. Основна ідея демократії полягає в тому, що правильним і важливим є колективний спосіб вирішення питань фізичної, соціальної і економічної організації суспільства. Рішення приймає народ. Люди надають повноваження своїм представникам в парламенті – іншими словами, Державі – і вона приймає ці рішення за них. Таким чином, у демократичному режимі все суспільство спрямоване на Державу.

Сприйняття демократії як логічне завершення розвитку політичної думки людства є безпідставним. Це лише намагання приховати той факт, що демократія представляє собою певну політичну орієнтацію і на її противагу дійсно можна знайти багато прийнятних альтернатив.

Одна з таких альтернатив називається свобода. Або лібералізм у класичному розумінні слова, яке має абсолютно інше значення у порівнянні з тим поняттям лібералізму, що використовується наразі в США. В тому, що свобода не означає теж саме, що і демократія, дуже легко переконатись. Наприклад, чи ми вирішуємо демократичним шляхом, скільки кожен має витрачати на одяг? Або в який супермаркет нам піти? Звичайно, ні. Кожен вирішує сам за себе. І ця свобода вибору функціонує без проблем. Тож чому