Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

вас пожар. 8.8.1986 р. ЛИСТОПАД Відлетіло літо, Ніби синя птиця, Листя розігріте Полум’ям іскриться. Вітер листя в танці Крутить в хмарці синій, І мабуть десь вранці Одягає в іній. І пливуть тумани, Тихо, як вітрила. Листопад рум’яний Розправляє крила. 9.9.1978 р. БРОНЗОВА МЕТЕЛИЦЯ Бронзова метелиця Ніби листопад Смутком в полі стелиться, Як туман на сад. Я стою під кленами, В цім вогні горю, З соснами зеленими Мовчки говорю. А вони збентежено Дивляться на ліс, Де пташиний гамір Біля зір повис. 8.12.1978 р. ФАРАОНИ Були тирани, є і будуть І в цьому винуваті люди, Бо не спитав ніхто до ладу: – Хто їм усім таку дав владу? Щоб все стогнало і гуло – Будь то чи місто, чи село. Собі зробили всі закони Й тепер вони вже – фараони. 12.11.1995 р. НАЙКРАЩЕ ВБРАННЯ Щоб еротичні були вірші, Я їх усі з жінок списав, А щоб вони були ще кращі, Я всіх жінок пороздягав. І от тепер я запевняю, /Хоч в голові іде війна/, Що жінки кращої немає, Коли роздягнена вона. Від вас не можу відірватись І вас за це завжди люблю, Й як ОТЧЕНАШ я вас читаю, І вас завжди до себе жду. 16.9.2010 р. ЯК ТИ ПІШЛА Ти подивись у даль віків: Яке над нами синє небо!.. І з того часу, як зустрів, Я тільки й думаю про тебе. 16.9.2010 р. НЕЗІБРАНИЙ УРОЖАЙ Уже й зима прийшла до мене, Уже давно дрімає гай, А я ще й досі стільки років Ще не зібрав свій урожай. 18.9.2010 р. КОЛИ ПРОБУДЖУЄТЬСЯ КРОВ Коли пробуджується кров, Вона горить, як Сонце в росах, Тоді до нас іде любов І ласки, ніжності в нас просить. І замість того, щоб кохать, Її ми гонимо, бо горді, А потім, що вже там казать, Й самі хапаємо по морді. 30.4.1978 р. Я ЗГАДУЮ ЗОРЯНІ НОЧІ Я згадую, згадую, мила, Про зоряні очі твої, Як ноги ти в озері мила Й співали всю ніч солов’ї. Я чую, я чую ще й досі Твій сміх, ніби шум яворів, Як ми цілувались в покосах І Місяць над нами горів. Я думав, я думав, кохана, Що щастю не буде кінця. Осипались листя з каштанів, Остигли горячі серця. 30.4.1978 р. Я ПРОСТО ЖИВ Я не кричав «ура» нікому, А просто жив і працював, Ходив на вахту, як у школу, І відпочинку я не знав. Ходив на працю, як на подвиг, Бо я державу будував, А що творилось на Олімпі, Про те ні я, ніхто не знав. А Президент усі ці роки Жидам котеджі будував, І, так сказать, це поміж нами, Мене й народ мій грабував. Хіба ж тоді могли ми думать, Що «слуги» нас всіх підведуть І всю державу разом з нами – Жидам у рабство продадуть? 16.10.2010 р. ПІД ТОПОЛЕЮ Коли я вперше вас зустрів, На вас дививсь, як на тополю, То мов попав у сяйво зір, Ніби зустрів свою я долю. 30.8.1988 р.