Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Якщо матимеш власний садок. 7.5.1985 р. ВІДШУМІЛИ ВЕРБИ Відшуміли верби і стрункі берези І на скроні всілися білі голубки. Де ж ви мої любі, чарівні Інеси, І куди зникають ваші огоньки? Відшуміли роки і стрункі дубочки, Але ти для мене, ніби Тихий Дон, Ой, як взять хотів би я твої сосочки І поринуть з ними в таємничий сон. 19.8.1988 р. НАТХНЕННЯ Натхнення – воно дрімає, як кішка, А то бурлить, як брага в діжці, Натхнення – воно як ураган, Тут не було і – океан. 11.6.2004 р. МЕД У СОТАХ Ви чарівні, як у Криму тераси, Де літом зрілим аж пашить всі дні, Коли дивлюсь на ваші я прикраси, Ой, як тоді вас хочеться мені Схватить за руки в ніжнім пориванні, За плечі взять, дивитись і мовчать, І губками, які такі грайливі, Всю ніч, як медом в сотах, ласувать. 13.12.1988 р. ВІДПОЧИНОК НА БУЛЬВАРІ В лісосмугу, де ріс хміль, Залетів веселий джміль. Випив скляночку нектару І поплентавсь по «бульвару». Ледь добрався до дороги Й далі – брик й відкинув ноги. – Що ж ти спиш? – Його питаю. – Тихо! Я відпочиваю! 4.6.1988 р. ЩО МЕНІ РОБИТИ? – Де тебе я бачив, підкажи мені: Може, літом в полі, де горять вогні? Та коли побачив очі я твої, То відчув відразу, що вони – мої. Стало жить охота і вірші писать І якщо відверто, то ще більш кохать. 17.11.1960 р. ЛЮБЛЮ СМІЛИВИХ! Люблю сміливих і рішучих, Що знають, що вони хотять, І вже якщо прийшли до тебе, То не для того, щоб дрімать... Які за себе і за друга Горою можуть постоять. 8.5.1985 р. БУРЯ В ДУШІ Засміялась й ніби в душу буря увірвалась, Сколихнула серце й розум, а сама сховалась. Став пильніше придивлятись я до всіх знайомих, Став чомусь людей боятись, як виходжу з дому. Засміялась, повернулась і пішла в ліщину, Ну а я провів ту квітку поглядом у спину. Я дививсь на стан дівочий, на дівочі ноги, І чим більше я дивився – більше мав тривоги. Тож, трусну оту я грушу, що гіллями гнеться, Може й вам комусь у душу буря увірветься? 20.5.1961 р. НОГИ ПОДРЯПАНІ Ноги всі подряпані, руки в мозолях, І в хустині білій ходить по полях. Хто це, хто це, хто це? Як дівча те звать, Що за нею хлопці табуном біжать? Літо промайнуло, вересень прийшов І дівча те в полі більше не знайшов. Та одного разу, якщо так сказать, Я поїхав в Київ просто погулять. Аж дивлюсь: дівчина йде по Луговій В модній спідничині, хусточка на ній. Я її як вгледів, то про все забув, Й сам себе питаю: – Люди, хто це був? Хто це, хто це, хто це? Як дівчину звать Що ніхто не може від неї відстать? 4.9.1959 р. ГІПНОЗ Ніби під гіпнозом йду на твій я голос, Бо він манить душу, як травневий колос. Він такий приємний, як у лузі квіти, Як в садку троянди, ніби теплий вітер. Він такий чарівний, ніби літні ночі, Де кигичуть чайки в Ялті або в Сочі.. 7.6.1961 р. ЯК ПРИЙДЕ ВЕСНА Я прийду до тебе, люба, як прийде весна, І тоді тебе зустріну, дівчинко моя. Сядем в лузі над рікою під черемхи кущ І тоді мене як хочеш, скільки хочеш – «муч»! Я мовчатиму від щастя – тільки ти кохай І прошу тебе від