Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

ТУМАН НАД РІЧКОЮ Пливе туман, немов шляхетна дама, Яка побачила у небі НЛО, Що піднімавсь ліниво, як реклама, І в небо вмить чкурнув десь за село. А вслід за ним нові й нові хмаринки, Замріяні й велично-мовчазні, Які розносили по світу ті картинки, Що Шишкін залишив на полотні. 17.10.1988 р. АЗОВСЬКЕ МОРЕ Як в місті почало світати, Де «Ганси» небо стережуть, Пішов я з морем попрощатись І вже збиратися у путь. А море, ніби пес сердитий, Запінилось аж до зубів, Стогнало так несамовито, Немов зірвалось з ланцюгів. І так на берег налітало, Де я стояв, немов граніт, Немов зі мною теж прощалось І сповіщало про це світ. А Місяць, ніби вітром здуло, Понесло десь в небесну синь. Туди, де хлопці довгорукі В дівчат шукали зрілих динь. І де «Чуваш» відпочиває, Упершись носом у пісок, Вже там дівчину обнімає І там цілує їй сосок. А понад морем альбатроси Весь день вони – то там, то тут – Ходять поважно, як матроси, Неначе море стережуть. А море піниться і злиться, Неначе хоче нам сказать, Щоб хоч один з нас хтось лишився, Аби було з ким пошептать. 28.8.1988 р. ДАЙ МЕНІ КОХАННЯ ГРОМУ За такою я красою, ясна річ, Біг би, мила, за тобою день і ніч. Біг би, мила, за тобою по полях, Як за казкою святою сивий птах. Я втомився без кохання і огруб, Дай мені моє бажання, ніжність губ. Хочу збити я оскому на тобі, Бо як я на тебе гляну – жар в душі. 9.6.1978 р. СОРОМЛИВА ВІРНІСТЬ? – Ну хто, скажи, придумав вірність? – Якось в сусіда запитав. Той недвозначно посміхнувся: – Певно, у кого не стояв... І ми прийшли до теї думки, Що той, хто надто був старим, Бо якщо гарно придивитись, То нащо вірність молодим? Як ті завжди спішать пізнати – І того, й того, ту і ту, Тільки соромляться сказати, І я не відаю, чому? Адже це просто геніально, Як в тебе є, що людям дать... Тому ніяк не розумію, Як можна це… гріхом назвать?! ЖИВИ Й РАДІЙ! Не вірю я уже нікому: Ані людям, ані Богам, Які говорять: гріх кохати, Якщо не спиться по ночам. Навіщо тре’ себе дурити? Живи, як хочеться душі, А як не можеш вже любити, То йди попісяй у кущі. Живи як відаєш, як знаєш, Але живи, життю радій! Бо якщо справжня ти людина, То над одною ти не млій. Живи, працюй, не зупиняйся, Бо як зупинишся – кінець, Й тоді тобі не допоможуть – Ні Бог, ні лікар, ні мудрець! 23.5.1986 р. ЯКЩО НЕМА НІЧОГО – Навіщо в куми брать такого, Як він не може вже нічого? 7.10.2003 р. ЯКЩО У ЖІНКИ УРАГАН... Якщо у жінки, вибачайте, Вже між ногами ураган, То їй тоді до фільки розум, Будь та хоч тричі капітан! 22.5.2001 р. ГУКНИ – ПРИЙДУ... Зірки всю нічку над полями Тихенько з вітром гомонять, Чи в світі є щось краще тебе, Щоб міг з тобою порівнять? Очі твої – зірок ясніші, Із них струмить таке тепло, Що варто в них лише заглянуть, Як оживає все село. Гукни! – Прийду! Примчусь, як вітер В любу хвилину ночі й дня, І принесу тобі ту квітку,