Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Що будеш ойкати щодня. 7.7.1984 р. ЯКЩО ЖІНКА ЧАРІВНА Жінці тій, що чарівна, Рівні їй в житті нема, А як вміє ще й мовчать, То – ні з ким не порівнять! 20.10.2010 р. ЩОБ БУТЬ ПОПЕРЕДУ Як хочеш першим буть в житті, То йди від всіх ти впереді, Та надто вже не поспішай, Як ранше всіх не хочеш в рай. 20.10.2010 р. КОЛИ НА ТЕБЕ Я ПОГЛЯНУ Як на твій погляну цвіт – Мов мені сімнадцять літ, Бо на тебе як погляну, Вмить стаю неначе п’яний. 7.6.1978 р. НАВІЩО ПРЕЗИДЕНТИ? – Ну нащо нам президенти?- На Майдані всі кричать. – Президенти нам потрібні, Щоб державу розорять! 3.3.2010 р. ДЕ ЦВІТУТЬ КОНВАЛІЇ… Там, де цвітуть конвалії І цілий рік весна, Живе в краю веселому Сусідка чарівна. За нею Місяць бігає Всю нічку напроліт, І нею він любується Уже багато літ. І я любуюсь личеньком, Ой, як воно горить! Й за нею йду до річеньки, Щоб кров охолодить. І Місяць в небі синьому Біжить, не відстає, Й наблизитись до дівчини Нікому не дає. Дивлюсь на ту я квіточку, А очі аж горять, О, як же мені хочеться, Щось ніжне їй сказать. Ото дивлюсь і думаю, Як Місяця прогнать, А він стоїть-всміхається Й не думає втікать. 27.4.2005 р. А ЩОБ ЇХ ПОВИКИДАВ? Я вже ношу і ті костюми, Які давно забракував, Уявляю, що б робив я, Якби їх повикидав. 27.4.2005 р. ЩО В СВІТІ КРАЩЕ? Що може бути в світі краще В краю берізок і дібров? Як йде моє до мене щастя Й несе у пазусі любов?! Я – ЗА МОСТИ Щоб не мости, Не був би в тебе я, а в мене – ти. Щоб не мости, То ми б не відали краси. Тому й люблю завжди мости, Бо де мости – там я і ти. 23.5.1978 р. Я НЕ ОСУДЖУЮ ТЕБЕ Я не осуджую тебе За те, що ти гуляєш. Гуляй! Поки, як мак цвітеш І ще бажання маєш. Я не осуджую й за те, Що розлучилась вп’яте. А що б і справді ти змогла В житті запам’ятати? Я не осуджую тебе, Бо я тобі не тато, Я й сам, щоб жінкою родивсь, Всім дарував би свято. 12.6.1978 р. ЩОБ НЕ БУЛО ВІЙНИ Миленька дикуночко моя, Подививсь, як жито налива, Навіть птахи і комахи Мають теж свої розваги, На любов у них прийшла пора. Буде тобі – рвись, хоч боронись – Все те, що і мамочці колись. Як від щастя не втікала, Все одно любов догнала І очата жаром зайнялись. Таточко мамульку обнімав, Таточко мамульку цілував, І хоч як вона брикалась, Довго, довго не давалась, Та, нарешті, татко її взяв... Донечку мамулька берегла І очей не зводила стара. І хоч як вона старалась, А бабусею осталась А тепер і внучку вже повча: – Дівчинко, дитиночко моя, Місяць в небі світить не щодня. І коли палають роси, Ти радій, як хлопці просять, Бо на те й дається нам весна. Внученько,