Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

мене більше не втікай. Як розквітне вишня ніжно у твоїм саду, То чекай, обов’язково я тоді прийду. 10.5.1960 р. Я ЛЮБЛЮ Я любив й любити буду все одну і ту, Що неначе вогник грає, ходить по мосту. Я люблю, бо тільки в неї є оті ключі, Які душу відкривають навіть і вночі. Я люблю, бо очі в неї, ніби дві зорі, І всю ніч, немов сріблинки грають на Дніпрі. Я люблю, бо голос в неї кличе жить і жить Й скільки б ти її не «мучив», а вона мовчить. 14.6.1960 р. МОЯ УКРАЇНА Вечір зорі висипав на міста і села, Україно, краю мій, ти така весела! Ти весела і щаслива, що в степу і в полі Скрізь ростуть берізки білі і стрункі тополі. Ти такою молодою не була ще зроду, Бо свою красу даруєш власному народу. Скрізь, куди б ми не ступили, – солов’ї співають І піснями нашу Неньку, мов оберігають. Бачу ріст твій в кожній домні, в кожній забудові, І дзвенять слова крилаті в кожнім твоїм слові. Україно, рідний краю, гори і трембіти, Де ще є такі Карпати, як у нас, у світі? І тебе ніяка сила більше не здолає, Бо нас всіх єдина віра і любов єднає. 10.6.1961 р. КОРОЛЕВА... Як поглянув на дівчину, Так очима і прилип, А вона іде-сміється, Як по вулиці Пилип. Як відійду, подивлюся Я на неї з сторони – Ніби справжня королева, Що очей не відвести. А як ближче придивитись – Ніби крик ворон з дібров, Бо як слово-друге мовить, То зникає вся любов. 22.5.1961 р. ПОЛЮБИВ Я ДІВЧИНУ Полюбив я дівчину з русою косою, Полюбив за погляд, полюбив весною За дівочий голос і за сміх веселий, Що його я чую по містах і селах. Полюбив, як досі не любив ніколи, За очата сині і за чорні брови. Полюбив, а нині, що робить, не знаю, Бо ті очі сині груди розпинають. Полюбив я дівчину з русою косою, А тепер не маю ніччю й днем спокою. 14.6.1961 р. А ЧАС ІДЕ Незадоволений собою, Своїм життям і почуттям, Бо особливого нічого Ще не зробив в житті людям. А вже минає двадцять п’ятий, Летять літа, як в річку лист А я і досі ще не знаю, До чого в мене більший хист? Тому не знаю ще й понині, Куди іти, куди ступить? Чи з двох одне: вірші покинуть, Чи будівництво залишить? 30.5.1961 р. В ГІДРОПАРКУ Скільки раз тобою милувався, Коли ти виходила з метро, Та чомусь підходити боявся, Бо тоді я був іще ніхто. Скільки раз вдивлявся в сині далі, Ніби в очі збуджені твої, Де гуляли Олечки і Валі, Що пускали зайчики свої. А Дніпро то пінився, то злився Й не хотілось бачить ні душі, Бо коли на інших я дивився, То вони були, немов чужі. 14.5.1988 р. ХТО ХОЧЕ МИРНО ЖИТИ Я люблю розумних й тих, що діють, А не слід в повітрі від м'яча, Я люблю людей, які радіють,- Тих, в яких, як райдуга, душа. А тому не варт людей дурити, А орлів воронами лякать, Бо хто хоче мирно в світі жити, Той не стане на народ плювать. 8.6.1988 р. СІРИЙ ЛИСТОПАД Висить на лозах виноград, Немов його хтось протаранив, Ой, вже цей сірий листопад Мені всю душу протуманив. 19.11.1988 р. СІМ’Я ЯК КЛІТКА