Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

24.5.1978 р. ВІТЕР ВТИХОМИРИВСЯ Нарешті вітер втихомиривсь І стало тихо надворі, І ясні зорі із-за хати Вже посміхнулися мені. Нарешті вітер влігся в хаті І став до ранку спочивать, А зорі, як жінки патлаті, На землю стали визирать. І срібні хмари зупинились, Бо з неба, ніби із вікна, Могутня сила їх схопила, Немов за гриву скакуна. 11.8.1988 р. ЯКЩО РОДИВСЯ ТИ ВОЛОМ Не знаю, чому воно так повелося, Що той, хто начальник, – той вічно правий, А ти, як родився, мій брате, Федотом Ото посміхайся й по-їхньому вий! Я знаю, що в світі й начальники треба, Бо хто ж тоді буде нас-дурнів повчать, І нашим довір’ям, і нашим терпінням, Немов циган кіньми, в житті торгувать? Думки за думками, як ластівки в небі Одна за одною, аж страшно мені. А серце кричить: – Не чіпай їх, не треба, Нехай як сиділи, й сидять у лайні! 5.11.1988 р. НІЧ З ГРОМАМИ Як ніколи, пахли трави, Як ніколи, все розквітло, Ніч, розбуджена громами, Говорила нам про літо. На хвилину злива стихла, Все розквітло над ланами, Як ніколи, пахли квіти, Перемішані з зірками. 6.6.1978 р. БОРГ Що ж бо, милі мужички, Ви попритихали, Я сьогодні в вас беру Те, що в мене крали. Я колись попереджав, Друже мій, Овечкін, Що й до мене прибіжить Теж твоя овечка. А тепер, як я колись, Ти почухай спину І посидь, як я колись Ждав свою дружину. Чи ж тобі не говорив, Що прийде розплата... А тепер мені плювать, З ким ти будеш спати... Тут, браток, такі діла, Хочеш чи не хочеш, А борги платить пора – Це тобі не Сочі. 1.2.1984 р. Я НЕ ОСУДЖУЮ... Я не осуджую тебе За те, що ти гуляєш. Гуляй, поки, як мак, цвітеш І ще здоров’я маєш. Я не осуджую тебе, Що хочеш всіх пізнати, Адже, напевно, так колись Й твоя робила мати. Я не осуджую й за те, Що п’єш вино, що палиш, У кожного з нас вади є, Чого вже тут лукавить? Я не осуджую тебе, Бо в тому твоя й сила, Що на відміну від мужчин Ти жінкою родилась. 12.6.1978 р. НАША РАДІСТЬ Наші рідненькі дружини – То суцільне щастя й зло, Бо їй все тоді до спини, Якщо надто припекло. 8.6.2002 р. НЕ В ТОЙ ПОТЯГ СІВ У кожного своя удача, У кожного свій біг, Ти за те мені будь вдячна, Що сім’ю беріг. Що коли в чужому житі Паслася всю ніч, Я беріг дрова для дому Щоб горіла піч. Дякуй, що носив тюльпани І сім’ю беріг, Коли всім ти, хто поманить, Свій несла пиріг. Але, видно, помилився, Не в той потяг сів І не ту я, видно, жінку В дім собі привів. 18.5.1978 р. КВІТУЧЕ ПОЛЕ Твоя душа – квітуче поле, Нектару вистачить усім. Отож, гуляй, козацька доле, Нехай гримить у небі грім! 24.5.1987 р. КОЛИ НІЖНІСТЬ ЧЕРЕЗ ВІНЦЯ Як любов на вас напала, А душа немов базар, Як колінки б не стискала – Не обійде