До Основ’яненка - Тарас Григорович Шевченко

Тарас Шевченко

ДО ОСНОВ’ЯНЕНКА

Б’ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив…

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!

Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

«Де то наші діти ділись,

Де вони гуляють?»

Чайка скиглить літаючи,

Мов за дітьми плаче;

Сонце гріє, вітер віє

На степу козачім.

На тім степу скрізь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

«Де наші панують?

Де панують, бенкетують?

Де ви забарились?

Вернітеся! дивітеся —

Жита похилились,

Де паслися ваші коні,

Де тирса шуміла,

Де кров ляха, татарина

Морем червоніла —

Вернітеся!» – «Не вернуться!

Заграло, сказало

Синє море. – Не вернуться,

Навіки пропали!»

Правда, море, правда, синє!

Такая їх доля:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля,

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче;

Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить…

Тілько ворог, що сміється…

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, —

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як господа слово.

Чи так, батьку отамане?

Чи правду співаю?

Ех, якби-то!.. Та що й казать?

Кебети не маю.

А до того – Московщина,

Кругом чужі люде.

«Не потурай», – може, скажеш,

Та що з того буде?

Насміються на псалом той,

Що виллю сльозами;

Насміються… Тяжко, батьку,

Жити з ворогами!

Поборовся б і я, може,

Якби малось сили;

Заспівав би, – був голосок,

Та позички з’їли.

Отаке-то лихо тяжке,

Батьку ти мій, друже!

Блуджу в снігах та сам собі:

«Ой не шуми, луже!»

Не втну більше. А ти, батьку,

Як сам здоров знаєш;

Тебе люде поважають,

Добрий голос маєш;

Співай же їм, мій голубе,

Про Січ, про могили,

Коли яку насипали,

Кого положили.

Про старину, про те диво,

Що було, минуло —

Утни, батьку, щоб нехотя

На ввесь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала!

Утни, батьку, орле сизий!

Нехай я заплачу,

Нехай свою Україну

Я ще раз побачу,

Нехай ще раз послухаю,

Як те море грає,

Як дівчина під вербою

Гриця заспіває.

Нехай ще раз усміхнеться

Серце на чужині,

Поки ляже в чужу землю,

В чужій домовині.

Біографія

Тарас Григорович Шевченко (1814–1861)

Великий український письменник, художник, мислитель. Народився 9 березня 1814 р. у селі Моринці нинішнього Звенигородського району Черкаської обл. у родині селян-кріпаків. Життєпис Тараса Шевченка – це складний і праведний шлях генія. Сирітство, навчання у дяка, найми – тернистий початок. Його талант живописця помітили видатні митці Карл Брюллов та Василь Жуковський, які викупили поета з кріпацтва. Далі – літературна діяльність, гостро-правдиві твори, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешти і заслання. Тарас Шевченко залишив після себе велику літературну спадщину, що становить класичні зразки громадянської, філософської та пейзажної лірики. Помер Тарас Шевченко 10 березня 1861 р., спочатку був похований у Петербурзі, та згодом його домовину, згідно із «Заповітом», було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля міста Канів на Черкащині.