Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Одружитись – це все одно Що попасти в клітку, Де тебе сандалить будуть І зимою, й влітку. 11.12.1988 р. ІВАН ТА МАР’Я Давно ні Мар’ї, ні Івана На світі нашому нема, А їх любов живе між нами І щастям душі наповня. 11.12.1988 р. КАРАТИСТИ Стали всі штангістами, Стали каратистами, А у нашім місті Не пройти, ні сісти. 28.11.1988 р. Я – СИН ЗЕМЛІ Я – син землі, яка мене зростила, Проте, люблю Москву і Білорусь. Та де б мене по світу не носило, Та знаю, що в Містечко повернусь. 28.11.1988 р. У ГОРАХ Улігсь туман під Сонцем і глузує, І позирає, як ріка біжить, А над туманом вітер бешкетує І хоче з ним по полю побродить. 19.11.1988 р. СЕРЕД ТУЙ Якщо стрів жінку серед туй, То з нею краще не жартуй, Бо жартів ті тоді не знають, Якщо в них губки дозрівають. А як дозріли, то цілуй, Не дарма ж ходить серед туй. Бо, як простіше вам сказати, Всі жіночки не люблять ждати. 13.12.1988 р. ПІД СОНЦЕМ От би там, де Сонце жарить, Клен гукає холодком, Те дівча, що ходить, вжарить, Що викручує… задком. 20.11.1988 р. МОЯ ГОЛУБОНЬКО Дивись, весна іде по полю І посміхається земля, А ти сумуєш, ти сумуєш, Голубоокая моя. Дивись, як жито наливає, Волошки манять на поля, А ти сумуєш, ти сумуєш, Голубоокая моя. Голос кохання манить в гори, Туди, де чути солов’я, А ти сумуєш, ти сумуєш, Моя ти зіронько ясна. Всю ніч співа очеретянка І щастям повниться земля, А ти сумуєш, ти сумуєш, Прокиньсь, голубонько моя. 16.3.1986 р. КОЛИ ПРИХОДИШ ТИ Щиро тобі я вдячний, мила, Що ніжністю омолодила, За те, що щастям напоїла, Як ти до мене прилетіла. І замість айсбергів і снігу Душу наповнила ти сміхом, А на вустах принесла казку, Немов весна – тепло і ласку. Я п’ю тепло твого кохання Із джерелець твоїх, кохана. Я п’ю любов з криниць кохання, Яким лікую всі страждання. 17.4.1986 р. КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЗИМА Одягнув Мороз Ялину У м’ягку пухку перину, Скроїв біленьку хустину І накинув їй на спину. І сказав: – Відпочивай, Поки знову прийде май. І побіг із гір по полю Одягать струнку тополю. Закрутився над вербою Сніжнобілою фатою, І подався далі в ліс Розважать струнких беріз. 7.5.1985 р. КУЛЬТУРА Як по вулиці хтось йде, Як соломи хура, Так і знайте: то іде В нас міська «культура». Ця дверцяток не придержить І не озирнеться, І завжди вона біжить, Ніби чорт женеться. З виду: – Де мій вихідний? А відкриє рота: – Боже милий, пожалій, Відкривай ворота! 10.8.1988 р. КОЛИ ТРЕМТИТЬ ДУША Що то за сміх, як в серці рани Й весь час тремтить твоя душа, Навіщо тре’ такі тюльпани, В яких уже вогню нема?! В твоїх очах вже день згасає І мак червоний не горить, А ти ще й досі те не знаєш, Що із дівчам своїм... робить?