Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

В яких краях тебе шукать? А вітер гладить моє тіло, Неначе хоче щось сказать. Не треба, вітре, не кажи Мені нічого. Сам все знаю. Чому всю ніч, немов чорти, Дощі над нами завивають? Чому, коли тебе нема, Моя кохана, моя мила, То Місяць ніби наставля Свої на мене гострі вила? Чому тоді – немов потоп, Неначе хтось мене тиранить, І Місяць, мов Пітекантроп, Мене, як звіра, в серце ранить? 10.3.1978 р. ДІТИ У КОЖНОГО СВОЇ Діти у кожного свої Й нажаль, у всіх свої є вади, Але одним ми раді всі, А іншим – і свої не раді. 9.6.1978 р. ТАМ, ДЕ ПАХНЕ М’ЯТА... Дозволь хоча б разочок глянуть На ту скарбничку, де любов, На ту, з якої пахне м’ята, Яка мою бентежить кров. На той магніт, що притягає Сильніше неба і світил, Який і мертвих оживляє, І добавляє всім нам сил. 25.9.1978 р. ЖИТТЯ – ЦЕ МИТЬ Життя людське не просто мить, Цю мить ще треба вміть прожить, І щоб колись вам не тужить, Його потрібно заслужить. А то як сядеш на очко, Мов прив’язав тебе там хто, То забуваєш все на світі, Що в тебе є дружина, діти. Бо ти вважаєш, що прожить – Це «гарну купу наложить». О ні, мій хлопчику маленький, Не все в роботі тій, дурненький. Як хочеш гідно вік прожить, Старайся Бога не гнівить. Бо хто в житті шанує Бога, В того завжди пряма дорога, Той не образить батька й матір, Для нього що сестра, що братик, Той у кабак не побіжить Щоб все, що зцапав – все пропить. Бо щоб людське життя прожить, Потрібно дім, садок зростить, Діток поставить на крило, А потім вже і дудль, дермо. 2.11.2001 р. ЯКЩО ЛЮБОВ ЯСНА, ЯК ДЕНЬ Якщо любов, як день ясна, Значить, до нас прийшла весна. 12.5.1994 р. ЯКЩО ТИ ПОСТАРІВ Ото найкращі дні на світі, Коли немає ще сім’ї, Як розквітають едельвейси І скрізь, де підеш, всі – твої. Коли дівчата, як троянди, Тебе заманюють в свій сад, І ти у них за коменданта, І ще далеко листопад. А як відчув, що вже старієш, І вже, як вишня, побілів, От тоді заводь корівку, Щоб рвав хтось зілля для кролів. 14.9.1978 р. ПЛАКУЧА ВЕРБА Над моєю любов’ю співають вітри, Циганські романси виводять, Я знаю, життя – це постійна журба, Яка вічно ніжності просить. Прохожий! Прохожа! Агов, зупинись, Скажи хоч однісіньке слово! Й до мене, до неї, до всіх посміхнись, Ну що ти ідеш, як корова? І знову по серцю лозою верба, Неначе смичком своїм, водить, І знову на серці журба і журба, Що місця собі не знаходить. Над моєю любов’ю плакуча верба Циганські романси виводить, Кому ж із прохожих потрібна журба, Як кожний з нас ніжності просить? 9.3.1978 р. ТИ ГУКНИ МЕНЕ… Ти гукни мене, красуне, у зелений гай, І тобі я подарую королівський коровай. Ти гукни мене, кохана, ти гукни, Моє серце, мою душу розбуди. 7.5.1978 р. КИРПАТА Ну й кирпаті, так кирпаті! Що вже тут і говорить: Варто тільки вийти з хати, Як на кожній все горить. Та не нам про це судити, Видно, вік до цього звик. Всі не проти підгульнути,