Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

дім, Й мов у садку струнка смерека, Ти посміхалася нам всім. Тоді не відав про кохання, Ну що ми знали про любов? Як в нас були одні зітхання І ще боялись ми обнов. І поцілунків, як сьогодні, Всю ніч із губ ще не зривав І ними душу я не тішив, Бо ще про них я і не знав. Та ми тоді, у юні роки, Дівчат соромились завжди, І хоч дівки тягли під боки... Та ми дивились не туди... 17.6.2005 р. НЕКТАР І МЕД Жінка, як квітка польова, В ній є нектар й пусті слова. Вона створіння не таке, Що цілий рік сидить і жде. Не будеш ти – знайде другого, Що буде вік за посильного… А як комусь віддасть той рай, То що залишить вам? Вгадай! Отож, живи і не дрімай! 17.6.2005. р. ЩОБ МИЛІ ПОСМІХАЛИСЬ Скільки нам залишилось, не знаю, На землі цій грішній сновигать, То ж давайте, я усіх прохаю, І себе, і інших шанувать. Й так робить, щоб милі посміхались, Дарувать їм квіти і любов, Щоб вони всі ночі розважались, Як вітри у сутінках дібров. 20.2.1992 р. НІЧ, РОЗБУДЖЕНА ГРОМАМИ Розцвітало над ланами, Грав цвіркун свої октави, Ніч, розбуджена громами, Пахла свіжістю отави. Через хвильку, ніби тіні, Розступились чорні хмари, Сонце бризнуло промінням, Мов сріблястими дощами. Скрізь в полях озерця-цятки, У яких пташки купались І веселим щебетанням Землю рідну вихваляли. 7.6.1978 р. ВЕСЕЛИМ ГАЄМ НІЧ БУЯ Веселим гаєм ніч буя, Все поле вкрите квітами, Немов хустиночка твоя, Зоря горить між вітами. Хустина тихо попливла Вишневим пелюсточком, Побіг за ним я край села До річки за гайочком. А він палає у воді, Дивлюсь: на дні купається, Хотів спіймать хустину ту, Вона ж втікти старається. 8.6.1978 р. СІРИЙ Якщо будеш пить без міри, То завжди ти будеш сірий. 8.8.1978 р. ВУНДЕРКІНД Я передав себе на осуд, Як перебив весь в хаті посуд. 11.4.2003 р. ЦІЛУЙ МЕНЕ! Поцілуй мене, кохана, Бо без щастя серце в’яне, А де кров грубіє, люба, Там душа – твердіша дуба. 21.3.1992 р. ЯК ХОЧЕТЬСЯ КОХАТЬ Над рікою-озером дівки білолиці Стегнами як блиснуть, аж горять зіниці. Я іду й любуюся Божою красою, От би десь поніжитись ними під сосною! Видно, хтось у лісі надто нагрішив, Що до нього вітер цілу ніч спішив, І пригнав до лісу грізні блискавиці, Щоб знайшли ті скарби, що в дівчат в спідниці. О, як ще хочеться кохать Й радіть, що ще живеш на світі, І цілувать, і цілувать Ті чарівні дівочі квіти. 16.7.1991 р ЯКЩО ХОЧЕШ БУТИ ЗДОРОВИМ До жінок ти загравай, Та одне – запам’ятай: Хочеш ти не чухать… «гриву», То одну май чорнобриву. 21.2.1992 р. МАРИНІ За той папір, що ти дістала, Тобі я вдячний від душі, Якби ти, мила, тільки знала Які на нім створив вірші; Які поеми і сонети – Про небо, квіти голубі. Таких не знали ще поети, І всі вони – одній тобі. 16.10.1991 р. ЩОБ НЕ ГОНИЛИ З ДВОРУ Сірко наш чути перестав,