Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

попід вікнами возом І залишив, немов за вікном, темну річ. Я вдивляюся в ніч. Де дівалися зорі? Може їх розхватали дівчата оті, Що від погляду їх в серці, ніби на морі, І бунтує душа, як прибої морські. Цілу ніч іде дощ, цілу ніч не змовкає, Мов, шукає когось і не може знайти. То немов барабанщик в вікно барабанить, То, схилившись на вишню, причаївся й мовчить. Цілу ніч іде дощ. Цілу ніч – блискавиці, Ніби стріли, то тут, а то в іншім краю Нагадали мені про сільські вечірниці, Про дівочу красу і про юність мою. Цілу ніч іде дощ. Я вслухаюся в простір. Все шумить і шумить. Може хоче сказать, Що прийшов він до нас так, як ходять у гості, І, втомившись, на луки вкладається спать. Тож, як поле шумить, я сміюсь і радію. Всякий шум – то життя, то ознака життя. І, здається мені, я ніколи не зміг би Жить без шуму дощів ані ночі, ні дня. 3.7.1970 р.-6.7.1970 р. НОВА ВЛАДА Як було дві гривні сало, Всім до одного хватало, А як стало тридцять п’ять, То ніде ще й не дістать. От тобі Верховна Рада, От тобі і нова влада! От у хлопців апетит, Хай живе прем’єр-бандит! Скільки ж будуть ці жиди З нас мітлою все гребти? 12.1.2011 р. НАКАЗ ПРЕДКІВ Із сивих круч Дніпра-Славути, Із золотавих куполів Ще й досі голос предків чути, Який шепоче, мов з віків. Летять над кручами століття, Мені ж здається, що вони Десь з Лаври линуть, як суцвіття Людської величі й весни. То предок так потурбувався, Залишивши взірець краси, А сам у куполах сховався, Відливши в дзвони голоси. І так як дзвін з соборів чути, То предок всім дає наказ: – Живіть без воєн, в мирі, люди! Живіть і пам’ятайте нас! 11.8.1977 р. НЕ ДАВАЙТЕ ВБИВЦЯМ ХЛІБА! ПРИСВЯЧУЮ БАТЬКОВІ ОЛЕКСАНДРУ ІВАНОВИЧУ Рідна земле, як тебе орали Танками, фугасами, вогнем! Скільки лиха ти в житті зазнала І однак частуєш всіх хлібцем. Пам’ятаю, батько мій старенький Говорив, ще як була війна: – Рідну землю бережіть, як Неньку, Бо вона – наш рятівник вона. Як хотів я, як ревли гармати І носилась смерть, як сарана, В ямку десь упасти й полежати, А земля стогнала, як жива. Люди-люди! Не давайте хліба Тим, у кого руки у крові, Бо хоч і давненько вже мовчать гармати, А от смерть чатує й нині по землі. 26.5.1976 р. КОЛИ ДО НЕЇ ДОТОРКНУВСЯ Коли до неї доторкнувся, То я відчув її тепло, Відчув, як кров заворушилась, Але не знав, що то було? 19.12.2009 р. ЩО РОБИТЬ? Ти прикидалась так мистецьки, Що дай Бог іншим так любить, Отож, сьогодні й сам не знаю, Чи буть з тобою, чи гонить? ЩО МАЛО ЖИВ Що мало жив – жаліть не буду, Бо в себе не впускав Іуду. 4.4.1986 р. ЙДЕ ПО ВУЛИЦІ ЮНАЧКА Гладять крилами лелеки Небо наді мною. Йде по вулиці дівчина З русою косою. Я дивлюсь на ту красуню І гукаю в поле: – Підем, миленька, до мене Квіточки... прополем. ЩОБ БУЛА МОЄЮ Я тебе засиплю цвітом, Ніби зоряним дощем, Аби тільки ціле літо Ти була моєю, мем. КОЛИ ГУДУТЬ ХРУШІ Як же хочеться, щоб в світі Солов’ї співали, А дівчата