Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

всі вони радянські /Був колись такий в нас край!/ А дівчата войовничі, Пальця в рот ти їм не сунь, Бо гляди, чого ще візьмуть І відкусять аж до чунь. 25.9.1989 р. СУНИЧКИ Послухай, як шепочуть трави, Як поле з гаєм гомонить, О, дай до тебе доторкнутись І душу дай насолодить. Бо не сховаєш вже суничок, Як знов до тебе притулюсь, Бо як вже знову їх спіймаю, То вже за себе не ручусь. О, дай мені свої сунички, О, дай до них я пригублюсь. О, дай поправлю... я спідничку, Тільки до неї... доторкнусь. 13.7.1989 р. ПРО ДНІПРО – Який Дніпро могутній на землі, Якщо пливуть по ньому кораблі! 4.4.1986 р. ЛЮБЛЮ НЕПОКІРНИХ Люблю непокірну, Хоч та, як вовчиця, Вона не дається Відразу, як ти. І так тею грою Вона вас розпалить, Що будеш всю ніч Від бажань аж ревти. Бо в грі тій жіночій Своя є принада, Бо в грі тій жіночій Є свій магнетизм, Бо трудно вгадати, Чого жінка хоче, Аж поки сама Не почне свій стриптиз. А потім, коли вже Душа очманіє, А мозок десь зникне, Вам шлючи уклін, То скаже вам: – Чао, Сіньор дорогенький! Поправте спідничку Ледь вище колін. 3.10 1989 р. В ДІБРОВІ – Поки серце, поки розум Ніжним полум’ям горять, Як би я хотів з тобою Десь по лісі поблукать! І під Місяцем злегенька Там, де ясен гомонить, Обійнять тебе тихенько І всю ніч кохання пить. І дівчина посміхнулась, Здогадалась, в чому річ. – Я не проти одружитись, Тільки хай наступить ніч! 30.11.1989 р. ЯНГОЛЯТКО Може жінка то і свято, Може жінка й Янголок, А пусти її ти в хату – Станеш сам тоді, як вовк. І не можу зрозуміти Ні свою, ані чужу, Скільки б їм не дав – все мало, Хоч дай кожній з них баржу. Бо чужа, якщо зустрінеш, Та – як справжній Янголок, Що готовий все для неї: Й бриліанти, і свисток. А своя – то гірша пекла: То їй вічно щось болить, То рука... у неї терпне, То вона кудись спішить. Стільки всього наговорить, Що хоч стій, а хоч реви! А сусід зайде до хати – Хоч до рани приклади. Не берусь жінок судити, То вже справа не моя, Але хто б чужу кохав би, Щоб була та, як своя? 28.8.2000 р. ДУШНО Вечір над полями. А над полем зорі. Й так уже над нами міліони літ. І від того в серці шторм, немов на морі, Що готовий тут же обійнять весь світ. Душно, ой, як душно! От би всю цю зливу Почуттів духмяних тій, якій я люб, Щоб оті цілунки – ніжні і щасливі Впали їй тюльпанами на краєчки губ. Душно, ой, як душно і нестерпна злива, Боже! Як же хочеться цілувать її, Щоб була чарівною і завжди щасливою, І для всіх співали вічно солов’ї. 17.3.1978 р. БІЛЯ СТАНУ Стану біля стану І на тебе гляну, На свою, як кобру, Чарівну Оксану. Що своїм дошкульним Ідіотським криком Та могла б, як молотом, Всім розквасить пику. 26.7.1989 р.