Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Як виручала тут же вмить. Я від душі пишавсь тобою, Коли була ти піді мною... Ну а тепер гризи свій пальчик, І хай тебе тепер – твій... зайчик. 3.10.1989 р. ОСИРОТІЛИЙ ПЛЯЖ Пляж давно осиротілий, Тільки мерзлі грудочки. Всю красу свою чудову Поховали жіночки. Сум навколо, завірюха, Розгулявся сніговій, Тільки вогники палають З-під жіночих довгих вій. І якби не ті жаринки, І не посмішки з-під брів, То, напевно, навіть влітку Хтось зубами б цокотів. 31.1.2000 р. ЧЕКАЙ І НАДІЙСЯ Нехай простять мене Боги, Нехай простить мене і небо, Що поздоровити не зміг Тебе в цей день я так, як треба. Але надіюсь, що колись Наступить і така хвилина, Як подарую я тобі І донечку, і сина. 12.12.1989 р. ЖИТТЯ ПРОЙШЛО Мені завжди здавалось, я – тупий І що мені чогось не вистачає: Чи розуму, чи тупості вождів, Від чого і душа моя страждає. Життя пройшло і хочеться кричать. Та хоч кричи! Ніхто вас не почує. Тому мені так хочеться кохать Вже й навіть ту, яка весь час лютує. Життя пройшло і хочеться кричать, Ну що, скажіть, за працею я бачив? Я навіть жінку так, як треба, не пізнав, Бо все життя на владу пробатрачив. 12.10.2001 р. ТРАВА ШОВКОВА Перший раз своїм бажанням До «берізки» доторкнувсь, І у полум’ї кохання Я в той час про все забувсь. Скрізь, куди сягали очі, Пропливали хмарочки, А коли я з хмар спустився, Поле вкрили квіточки. О, природо загадкова, Дивовижний ти мій край, Щоб не та... «трава шовкова», Хто б із нас в той біг би рай? 16.10.1989 р. РОЗДУМИ ПІД ЗОРЯМИ Хто з нас, скажіть, не знав краси, Її чаруючої сили, Хто не любив із нас роси Або тумани в лузі сиві? І хто ночами напроліт Не рахував зірки до ранку, І хто до милої не біг, Як кіт шкідливий до сметанки?! 5.9.1989 р. З НІГ ДО ГОЛОВИ Обцілую з ніг до голови, Тільки ти прийди, прийди, прийди, Краєм губок лише посміхнись, Як мені циганочка колись. Щоб багатством повнилась земля, Щоб піснями ніжилась душа, Смійся ти, ріднесенька моя, Й веселись, як вітер в комишах. Бо за тую посмішку твою З кожним днем все більше тебе люблю І тебе я б вічно цілував, Якби тільки їсти хто давав. 25.9.1989 р. В ТВОЇ ОЧІ ДИВЛЮСЬ В твої очі дивлюсь, ніби в поле, Де волошки цвітуть голубі, І так хочеться ніжності вволю Й покачатись хоч ніч на тобі. А над полем гуляє вже осінь Жовтим вогнищем лип і беріз, І від того ще більше журливо, Що вже нам не шумітиме ліс. 28.9.1989 р. НЕ ПИТАЙ Природа пустощів не терпить, Ну а тим більше – пустоти, Отож, якщо вже нічим вперти, То жінку іншим відпусти. І в цьому неспокійнім світі Ти винуватих не шукай, І як вже виробив ресурс свій, То іншим жить не заважай. Природа щедра і лукава, І це давно не таїна, Тож, як дружина вам відмовить, Це… зробить залюбки кума. Тому, утям це й не брикайся, І хоч не хочеш – пам’ятай: Якщо вже ти й лежать... не можеш, То й чоловіка теж не лай. Тож, не соромтесь й