Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

упав на біле личко І гай відразу зашумів, Ну хто б тебе таку не трахнув, Якби одну в гаю зустрів? 13.10.2008 р. ПРИКОЛ Я бачив все уже в житті, Знав жарти і приколи, Але таких чудових слів І в сні не чув ніколи. І я, звичайно, розгубивсь, І сам не відав, що казати, Як ти дозволила мені Тобою ніч розкошувати. 23.7.2007 р. ХРАМ БАЖАНЬ Грудоньки твої /між нами/ – Це, як небо вище гір, Як же я хотів роками Цих хотілочок, повір. Все життя я тільки й мріяв /Якщо можна так сказать/, Десь під Місяцем в покосах Всю тебе за ніч злизать. А коли настане ранок І пройде пора вмовлянь, Як би я хотів, кохана, Увійти в твій ХРАМ БАЖАНЬ. 12.10.1989 р. ЗВІДКИ ПОВІЇ? Всі в нас чесні і порядні, Ну справжнісінькі святі. Звідки ж в нас беруться феї І шикарні крутії? 21.2.1992 р. СИДЖУ Й МОЛЮСЬ Я цілі дні сиджу й молюсь, Й тебе гукаю, як весну: – Дай, хоч до тебе притулюсь Й тобою хоч разок дихну. 27.6.2011 р. НЕ МОЖУ ВІДІРВАТИСЬ Я знав, що вас не буде, Все ж вийшов зустрічать, І ось переді мною Берізоньки стоять. Запрошують до себе І манять листям віт, А я тебе чекаю, Як квітень – першоцвіт. Не можу відірватись, Ну й видався деньок! Ну як же ти відійдеш Від білих грудоньок? 18.12.1978 р. ПОЛЕ ВОЛОШКОВЕ Твоя краса – то диво волошкове, Твоя краса – то вічна в небі синь, Бо ти для мене – то найкраще слово В якому все: і біль, і запах динь. Твоя краса – то весняні потоки, Твоя краса – то радощі земні, І я не знаю, що б робив всі роки, Якби в житті не стрілася мені! 4.1.1989 р. БУКЕТ СПОКУСИ Дивлюсь на кожну з вас, жінки, І кожна з вас, як діва Єва, Такі стегенця, грудоньки, Ну чом, скажіть, не КОРОЛЕВА! Треба ж Небесному Творцю Створить такий букет спокуси, Що і на крок не відійдеш Поки той тортик ти не «вкусиш». І хай та Божа благодать За сімома замками буде, Ніхто не зможе вберегти, Якщо свої оголить груди. 17.10.1989 р. МОЄ КОХАННЯ Шаленію від кохання: Ну ж і очі, ну й ясні! Як погляну – всі бажання Випираються… в мені! А як ти ще каблучками Під віконечком проб’єш, То хоч як би спать хотілось, Та хіба тоді заснеш?! 4.10.1978 р. ДОВГО РОЗДУМУВАВ Я б дала тобі, мій любий, я б дала Те, що дуже так прохав ти, і могла, Але де тебе носило, де ти був, І чому мене раніше ти не чув? А тепер краса дівоча відцвіла, Бо сметанку ту, що мала, вже другому віддала. А тому вже, що лишилось, те й бери, А не хочеш, ноги в руки й геть іди! Ну а хлопцям я б порадив менше спать Тим, хто хоче буть щасливим І сметанку ту лизать. 24.7.1982 р. НЕ ХОВАЙСЯ ЗА ВЕРБИЧКУ Як Сонце, ген, десь зникло з лісу, А Місяць виглянув з віків, Тоді зустрів свою Алісу Я в товаристві яворів. О, як же поле заспівало