Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

робить старому І що тоді Йому казать, Як молодая обминає, Ну а старій на секс – начхать? ПОКИ ЩЕ ЮНИЙ Поки ще юний і здоровий – Не відмовляй ти чорнобровій. Нехай ним бавиться і грає І хай йому пісні складає. Бо як помреш – відкрутять яйця І стануть бити серед трав, Що ними сам не скористався І іншим гратись не давав. 11.6.1995 р. ТИ НЕ ОСТАННЯ Може ти і не остання, Та мене в тім не вини, Що не можу в цьому світі Жити я без «свіжини»... А тому язвить не треба, А загляньте в старину: Навіть буйволи і поні Й ті шукали «свіжину»... Ну а я ж таки людина... Чим я гірший від Бика? Чом він може – скількох схоче, В мене ж мусить буть одна? 18.9.1989 р. І ЗНОВУ ДОЩ І знову дощ, і знову мряка, І знов сумний осінній день. О, як набридло це болото, Мінорний крик в степу пісень. Туман розлігся над рікою І поглядає на лісок, Звідки почувсь, немов дзвіночок, Дівочий ніжний голосок. 3.10.1989 р. ШАНСОН Варто на тебе подивитись, /Це скаже хоч який поет/, То кожен схоче присвятити Тобі Божественний сонет. Щоб ним, як Сонечком, весною Тебе завжди він міг будить, І щоб у будь-яку погоду Він міг «Отєчєству»... служить. А як любов тебе розбудить Й тебе залишить втома, сон, То хай весь день тобі співає Веселе радіо «Шансон». 8.10.1989 р. ОГОЛЕНА МЕРЕЖА Ти, мов оголена мережа, Бо варт до тебе підступить, То навіть плавиться одежа І вся душа палахкотить. В моїй душі громи гуляють, Хоч листопад вже за вікном, Як подивлюся я на тебе, Як йдеш з оголеним пупком! 2.10.1989 р. СКРИНЯ Знаю я, що все минає: Літо, осінь і роса І що світом верховодять Ніжність, молодість, краса. Десь народжуються генії, Десь відверті лихачі, Ну а десь і президенти Кручені, як паничі. Ну а я вдивляюсь в небо, Як в морську далечину Й виглядаю з моря фею, Ніби рибку золоту. І прошу, аби дівчина Скарб якшвидше віддала Той, який сховала в скрині, І для мене берегла. 19.8.1973 р. ВІДСЛУЖИВ Я СЛУЖБУ Відслужив я службу І пішов додому, Затопив я грубку, Склав в хліві солому. Сів на табуретці І Псалтир читаю, І кому вже вірить? Того й сам не знаю. 25.6.1995 р. СМИЧОК КОХАННЯ Коли дивлюсь на жіночок я, Що з поля весело ідуть, Здається, що квітують айстри І бджоли весело гудуть. І дивлячись на світ цей дивний, На поле ніжної краси, Ладен накинутись на кожну, Як кіт – на кусень ковбаси. О, як хотів би я ті квіти Одну за одною «зривать», І так, як дощик, ціле літо Теплом кохання поливать. Нехай сміються на здоров’я, Нехай радіють жіночки, Що ми до них завжди мчимося І нас цікавлять їх цяцьки. І дивлячись на ту принаду, Я з поля того не піду, Поки з них кожну, хоч по разу, Смичком кохання не пройду. Й чим більше їх ми «смикать» будем, Тим більше буде їх в гаю, Бо нові будуть підростати Й чекати