Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

відвернешся, То не взнаєш, де чия. 26.6.1983 р. ОБУХ Вже й весна прийшла у місто, Зачепилась за поля, Вже і в хаті стало тісно, Хоч під снігом ще земля. Ось вже знову сніг лапатий Налетів, як хмара мух, А як ти пішла від хати, Мов в душі застряг обух. 19.3.1978 р. ДИВНІ ЛЮДИ Усі жінки – то дивні люди, Бо всі вони з одних іксів, І все-таки котрусь полюбиш І доберешся… до сосків... Усі жінки – то дивні люди, І всі вони з одних прикрас, І кожну жінку хтось полюбить Та не в один і той же час. 25.5.1978 р. ВОЛОДАР СВІТУ Любов безмежна, як і Всесвіт, Де ні початку, ні кінця, І тільки той ВОЛОДАР СВІТУ, Хто має справного КІНЦЯ! 10.4.1978 р. Я ЗНАВ І ВІРИВ Переді мною, як картинка, Сидить дівчина молода, Дивлюсь на неї я невпинно: – Де ж ти була в мої літа? Де ж ти була, моя кицюню, Коли я полум’ям палав, Коли я жить не міг без дива, Й тільки тебе одну чекав?! О, де була ти, дорогенька, Як я носивсь, як в небі грім, І скрізь шукав тебе, біленьку На чашку чаю у свій дім? А зараз я, як вітер в полі: Перегоріло все в душі І залишився біль утоми, І недописані вірші. Тому, ото, і бурлакую, Й ходжу, як бусел по стерні, Бо вже не вірю я нікому, І в те, що стрінешся мені. 19.9.1989 р. АПЕТИТНА! Ти настільки апетитна І приваблива така, Що від погляду одного Шаленіє голова. Уявляю, щоб зі мною Ти пішла на лісоплав, Я б тебе, як півень курку, По сім раз за ніч топтав. А якби пішли ми в жито, Де волошки голубі, То таке б творив з тобою, Що й не снилося тобі. І тоді б сама у себе Ти питала б кожен час: – Ну чому іти у жито Відмовлялась кожен раз? 29.9.1989 р. ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА Фальшивить з друзями не смій! Підвести друга – гірше зради. І той, хто друга підведе, Колись життю не буде радий. Бо на Русі так повелось: Якщо товариша хто зрадив, Того хапали за кадик І не питали згоди Ради. А хто сьогодні ще живе, Допоможи усім їм, Боже, А як хто друга підведе, То хай і з ним те буде тоже. 1.9.1989 р. ЛОБУРЯКА Аж любо глянуть, як в трамваї Місцем поступиться старий, А поруч юний лобуряка Сидить, як в гречці домовий. З-під брів на старця поглядає, І тут же голову в пісок, Неначе страус, він ховає І далі «спить», немов сурок. Чи то родився він без батька, Чи то його невдалий трюк? Та так – упевнений – вчинити Не смів би навіть і байстрюк. 20.11.1989 р. ЩОБ НЕ СЕРДИВСЯ Як би я припавсь до тебе, До твоїх тих джерелець, Від яких я вічно п’яний Й неспокійний мій кінець. Як хотів би підібратись До отих твоїх кілець, Щоб ти більше не брикалась І не сердився кінець. 26.6.1989 р.-8.8.1989 р. ВІЧНІ СУТІНКИ Скільки себе я пам’ятаю, Коли б до тебе не зайшов, Ти ніби