Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

ШУМ І ТУМАКИ Шуму тоді в сім’ї немає, Як жінка спить або дрімає, А варт комусь зайти до хати, Як починає дім тріщати. 7.2.1998 р. СВОЇМ КОХАНИМ Вже майже всі мої кохані Пішли у Всесвіт – хто куди, І всю красу свою вогненну Забрали, певно, теж туди. Не знаю, де вони блукають, В яких галактиках, світах? Та певен: там мене чекають, Де не лякає їх вже страх. 16.21998 р. ПОКИ БУДУТЬ ІУДИ Не було у світі правди І не буде, люди, Поки будуть світом править Мойші та Іуди. 26.12.1998 р. ЯКІ СІДНИЦІ! Боже ж мій, які сідниці! А вона у інститут. Та такі, як в тебе, стегна Пригодяться нам і тут. 20.12.1997 р. КАЖУТЬ, ЩО ВІН ПСИХ Всі говорять: – Коля псих, Бо кохає геть він всіх. Та, пробачте, то не псих, Якщо може ще геть… всіх. 4.12.1998 р. ВІК БИ МОЛИВСЯ Мала б в пазусі своїй Дзвони, як піони, Я б до тебе вік моливсь, Ніби до ікони. 17.5.1998 р. КОЛИ ВСЕ ПОПЕРЕДУ Що може бути чарівніше Від «апетитних» груденьок, Які тобі несе дівчина По килиму твоїх думок? Коли співає соловейко, І день – куди сягає зір, Коли іде твоя рідненька І знаєш: не пройде твій двір. 9.9.2002 р. КОЛИ МОГО ТОРКАЛАСЬ ТІЛА О, як тебе хотів я ніжить, Твого торкатися пупка, Адже була, як персик зрілий, І, ніби киценька, пухка. Життя від тебе аж пашіло І кожний м’яз твій аж тремтів, Як до твого торкався тіла У прохолоді ясенів. В ту мить душа не знала зради, Я б все, що мав, віддав тобі, В душу вривались серенади, Як з неба зорі голубі. І хоч пройшли давно ті роки, Й проникла в душу вража лінь, Та ти лишилась найдорожчим З усіх найкращих сновидінь. Тому ще й досі серце б’ється, І грім гримить, як і гримів, О, Боже мій! Якби ти знала, Як я тебе завжди хотів! 30.9.2002 р. ЯКЩО ТЕБЕ НЕМА О, ти пробач, моя кохана, Й за ці слова мене прости, Бо варто лиш на тебе глянуть, Як вмить підстрибують труси. 14.11.2002 р. ДВЕРІ В РАЙ Двері в рай відчинені, чекаю, І тебе люблю я вже давно, Тож, якщо хазяйство гарне маєш, То підем «зіграєм в доміно»... 12.4.2003 р. МЕХАНІЗМ Кравчук, як справжній механізм, Нас всіх потяг в капіталізм. 28.5.2003 р. СЛОВА, ЯК КВАСОЛЯ От вже і осінь золотава Пішла грядки дощем місить, Схилила голову отава, Яку не встиг мужик скосить. Слова, як мочена квасоля, І так як слово, то – снаряд, Й стають тяжкі, як бараболя, Що і не знаєш, де дівать? А над болотом, над рікою Тумани цілу ніч димлять, О, як же хочеться з тобою У тому сяйві побувать! 5.10.1998 р. МУЖИК /Жарт/ Такий малий, а вже – мужик, І так як слово – так і штик, І хоч малесеньке хлопчисько, Але таке, немов вовчисько. І хоч йому від роду п’ять, За себе може