Українська література » Поезія » Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Читаємо онлайн Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
class="p">Пройшли літа, і знову ми з тобою, й за літом ділиш ти мою печаль, і крізь гілля сіяє в супокої зимова даль.

1955

Зоря у вікнах догоряє, і вже пливуть вечірні сни. Лягли в полях сніги безкраї... Мені ж так хочеться весни!

Коли шум листя глушить кроки і в шумі чую я: живи!

Коли фіалка синьоока на тебе дивиться з трави.

У вишині хмарки квітчасті, усе звучить, як струни лір...

1 легко так, і сльози щастя своїм теплом туманять зір.

1955

Щебече ранок. І на кленах печать свою кладе весна. Вона по вулицях зелених іде, як юнка чарівна.

Од неї ще синіше небо, і все віта її одну.

Вона подібна так на тебе, що принесла мені весну.

Я, зачарований тобою, на струнах серця граю знов... Весна чи ти? Ні, ви обоє, бо вам обом ім’я — любов!

1955

ГЕНАЦВАЛІ

Слухали ми “Генацвалі”, море зітхало внизу. Повная туги й печалі, ти уронила сльозу.

Наче ти чула крізь ночі горя велику грозу...

Плакали синії очі, море зітхало внизу.

Радіохвилі принесли знов “Генацвалі” мені, й в бідному серці воскресло те, що було вдалині...

Серце тремтить од печалі, й споминів тихі рої наче наближують далі, сині, як очі твої...

1949

Дитячих днів моїх ожина, розквітла в пісні знов вона...

Де край села сумна хатина, вечірня пісня цвіркуна.

Там звук казок торкавсь до вуха із вуст бабусі уночі, мов зачарований, їх слухав маленький хлопчик на печі.

А потім сон... Він над землею летить, мов буря огнева, і у безсмертного Кощея царівну-діву одбива.

Або: встає зоря червона над білим мармуром колон, і убиває він дракона, що стереже красуні сон.

У полі привидом неначе десь бродить місяць по стерні.

А у хатині сни дитячі і цвіркуна в кутку пісні.

Течуть у небі сяйва ріки, то — зорі, зорі над селом, де промайнуло вже навіки, дитинство голубим крилом.

Та простягає пісня руки туди, де шум Дінця-ріки, де цвіркуна завмерли звуки, немов бабусині казки.

1955

Соняшник за тином голову схилив, лине за рікою десь дівочий спів.

Слухаю тривожно дальню пісню я...

Ох, то десь блукає молодість моя!

Пісня серце тисне і хвилює кров, в ній мої надії і моя любов.

Що ж ти там блукаєш, молодість моя, в вишитій сорочці, кароокая?

Сядь хоч біля мене, я ж люблю тебе, як зелену землю й небо голубе!

Та вона не чує... Я ж палаю весь...

Тільки сміх лунає за рікою десь...

Далі й далі тоне голос молодий, лиш кошлатить вітер сивий волос мій... Сивий волос... голос... Верби. Вечір. Спів. Соняшник за тином голову схилив.

1955

Садом я блукаю тихою ходою, рум’яніє вечір од зорі заграв.

Яблука доспілі виснуть наді мною, що колись про них я в Рильського читав.

Був я юним, юним; гнівною грозою ми звели для штурму міліони рук.

Десь там на Поділлі в полі перед боєм я читав поета під гарматний гук.

Бігли ми в атаку, кров багрила трави, і дощем залізним падала блакить.

А в душі сіяло тепло і ласкаво:

“Вміє розставатись той, хто вмів любить”'.

Ці слова звучали і в гарматнім хорі, і коли їй руку я востаннє тис.

Ці слова поета, мужні і прозорі, я крізь довгі роки до сивин проніс.

Я іду, і в’ються спогади незримо...

Де ти, моя юність, дальніх днів блакить? Яблука червоні Рильського Максима виснуть наді мною, кличуть жить і жить!

1955

Із збірки “Солов’їні далі” (1957)

Солов’їні далі, далі солов’їні...

Знов весна розквітла на моїй Вкраїні.

На гіллі рясному цвіт, немов сніжинки. Знову серце б’ється молодо і дзвінко.

Я іду до гаю. Краю, ти мій краю, кращого за тебе я в житті не знаю!

Кращого не знаю, далі мої сині, як весну стрічати на моїй Вкраїні.

У росі фіалки, ріки у тумані...

В серці сяють очі рідні і кохані...

В птахів щебетанні все навкруг проснулось, і до мене знову молодість вернулась.

Я іду до гаю, і в блакить безкраю пісня моя лине й птицею співає про весну чудесну на моїй Вкраїні... Солов’їні далі, далі солов’їні!

1956

Так тихо вгорі наді мною... Небесний заснув океан.

Од шалі зорі голубої на луках прослався туман.

Сумирного вечора чари, останні в траві янтарі. Колгоспні отари, як хмари, що біло завмерли вгорі.

Проснулась на стрісі лелека і дивиться чуло кругом.

То ляснув над бором далеким небесний чабан батогом...

1955

Уже давно одрум’яніли солодкі яблука в садах.

1 жовті осені вітрила вітри погнали в дальній шлях.

Хрумтить, як скло, під кроком знову води замерзлої слюда.

І у хустині малиновій зоря у вікна загляда.

Уже не та блакить над нами, уже коротші стали дні.

І десь летить зима полями на білогривому коні.

1955

Багряно-жовтий лист кудись за вітром лине, як день вчорашній, що не верне знов.

1 в безвість падають і падають хвилини, і в жилах кров шумить, як дальній шум дібров.

Нехай жовтіє лист, і срібло криє скроні — мені не сумувать в сумній алей тиші, я юні наздогнав багряногриві коні, — є інша молодість — це молодість душі.

Нехай я в льоті днів сніжинкою розтану, і тихий карий зір закриють крила вій, та молодість моя, мов квітка осіянна, все буде, буде жить в поезії моїй!

1955

Зорі облетіла жоржина, не чути зозулі “ку-ку”, і верби зайшли по коліна напитись води у ставку.

Одлинули денні турботи, вечірня пливе каламуть. Колгоспні дівчата з роботи з веселою піснею йдуть.

1 слухають верби їх кроки, а синяви линуть моря...

1 вітер цілує їм щоки, рум’яні, неначе зоря.

1955

У пісні юність ожива, любов моя безкрая. Цілує сонце дерева, промінням обнімає.

Любов моя, моя земля, мене нема без тебе. Тремтить закохане гілля і тягнеться до неба.

Листків зеленії вуста солодке шлють зітхання... І лічить радості літа зозулине кування.

1956

Шумують сосни, грають води, там, за садами, рейок дзвін... Голівкою хита удодик, немов “добридень” каже він.

Щасливий край! Містам і селам в квітках всміхається земля.

І пташці з чубиком веселим “добридень” серце промовля.

Вона голівкою хитає, очиці ж добрі і малі.

І в щебетанні птиць лунає “добридень” радісній землі.

1956

Карпатські гори, мов застиглі хмари... Упала тінь на доли од вершин.

І наплива з зелених полонин поміж смерек мелодія флояри.

Вона звучить, і слухає земля, притихла вся, аж ген,

Відгуки про книгу Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: