Українська література » Поезія » Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Читаємо онлайн Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
сонця теплий, весняний.

Вона в мені в час зустрічі й розстання цвіте у серці, сповненім жалю.

Я слухаю зозулине кування,

і серце їй відповіла: “Люблю...”

Люблю тебе за всі твої пориви, за душу, чулу до страждань чужих, за те, що ти і добра, і вродлива, за синь очей, за голос твій і сміх...

За все, за все!.. І в радості, і в горі люблю тебе, мій друже дорогий!

Моя любов, як неба вічні зорі, завжди, завжди горить в душі моїй.

1956

Цвіт садів облетів,

та не в’яне в піснях. Скільки щастя, вогнів у коханих очах!

Тумани — на лани...

Світ, солодкий мій світ! Од весни з далини долинає привіт...

Знов сія юнь моя,

як колись це було.

Цвіт садів облетів, —

щедре літо прийшло.

1956

Київські вулиці, білі каштани...

Дай мені руки і губи, кохана!

Дай подивитись у рідні зіниці, — щастя напитись з твоєї криниці.

Наче весна, ти обійми одкрила... Шаль за плечима — вишневії крила... Радість моя і любов осіянна!

Київські вулиці, білі каштани...

1956

Там, де гуляли ми з тобою в шахтарськім місті в дальні дні, копри і верби над рікою в моїй донецькій стороні.

Копри і верби над рікою, де труби дивляться увись, де зустрічались ми з тобою, щоб розлучитися й зійтись.

Відбилась там, з її красою, в Дінці, як в дзеркалі, блакить... Де зустрічались ми з тобою, де ми навчилися любить.

1956

Збулися всі сни і надії для того, хто ждав і любив. В душі моїй знову, Маріє, очей твоїх сонячний спів.

Немає розлуки туману,

і серце, як сад у маю.

О, чим відплачу я, кохана, за кожну сльозинку твою?

Днем кожним, подібним до цвіту, готов я обарвить твій шлях за кожну сльозинку, пролиту в далеких холодних ночах...

Щоб знов твоє серце розквітло для того, хто ждав і любив.

Щоб жив у душі моїй світло очей твоїх сонячний спів.

1956

БАБИНЕ ЛІТО

Літо бабине, бабине літо...

Серце чує осінні путі...

Хтось заплутав зажурені віти в павутиння нитки золоті.

Листя слухає вітру зітхання

і згортає свої прапори.

На покірну красу умирання сонце дивиться сумно згори...

В’януть, в’януть вуста пурпурові... Але радість і в осені є!

В золоте павутиння любові ти заплутала серце моє.

1956

Тополі синій шум і зірка вечорова над вітряка крилом, зітхання й шерех трав...

О юносте моя!.. Як юнка чорноброва всміхнулась ти мені, і зір твій одсіяв.

Я згадував не раз про дальні, дальні роки, але вернути їх я тільки в пісні міг.

О юносте моя!.. Неначе степ широкий, що я колись пройшов у мареві доріг.

Де я колись любив і на гарматні хори поніс своє життя, щоб сонця зір не гас.

0 юносте моя, моя вечірня зоре,

хоч знала горе ти, а повна все ж окрас.

1 от тому тебе не можу я забути,

все кличу і все жду... Та лиш дроти гудуть... Коли ж не хочеш ти зі мною поруч бути, то хоч в піснях моїх зі мною ти побудь!

1956

Над озером хиляться віти...

Як квітів весни не любить!

Як землю мою не любити, що вчився по ній я ходить!

Лиш сниться той дим у просторі, як дальня дитинства весна, коли я дивився на зорі

і слухав пісні цвіркуна...

О земле моя, мій ти світе, тобою душа вся сія!

З тобою згадками я злитий, як кожна клітинка моя.

1956

Із збірки “Біля шахти старої” (1958)

* * *

Ой ви, далі, ви, далі, безконечний мій шлях!..

Синє море печалі у коханих очах.

І печалі, й надії,

і благання, і сліз...

Але вітер повіяв

і нам щастя приніс.

І, як сад, ти розквітла...

В квіти встелено шлях...

Море радості й світла у коханих очах.

1957

ТИ РВАЛА ОЖИНУ

Тремтіли за лугом далекі гаї, мов птичі розкинуті крила...

Ти рвала ожину, і губи твої од соку її червоніли.

Ще лист не жовтів у осінній журбі,

і трави не никли зів’яло.

Привітно усе усміхалось тобі,

і сонце тебе цілувало.

Спадали на листя проміння рої, а серце так щастя хотіло!..

Ти рвала ожину, і очі твої, як море, синіли, синіли...

1957

Лети вперед, лети, мій спів! Нехай минають дні!

Що чорний волос посивів, не жаль мені.

Як сонцем небо зацвіло там, там, удалині!

Що зморшки впали на чоло, не жаль мені.

Що юнь пройшла, не жаль мені її зів’ялих трав.

Я на майбутнього вогні минуле проміняв.

Так хай же променем цвіте у трудовій путі, хто за майбутнє золоте все віддає в житті!

1957

Моє серце уже од розлуки не плаче, як зоря над блакиттю дібров.

Ти з тайги принесла мені серце гаряче і в снігах незхололу любов.

На зажурені віти лягали сніжини, й навіть зір од морозу холов...

Тільки вітер шумів з дорогої Вкраїни, що повернеться щастя ізнов.

Все зима і зима, і короткеє літо, наче сон. Ти терпіла і йшла...

Як люблю я тебе за усе пережите, що, як хрест на плечах, ти несла!..

Наче сон, наче казка... Ти знову зі мною, і немає у серці пожеж.

Я дивлюся, як ти молодою ходою знов по вулиці Леніна йдеш51.

І любов мого серця, міцніша від криці, що надійна в труді і в бою, світить сонцем в очей твоїх сині криниці так, як світиш ти в душу мою.

1957

* * *

Ах ти, юнь чорноброва, запах сонця і трав!

На мосту калиновім я тебе наздогнав.

І огнем високості вся душа розцвіла, що до мене ти в гості хоч у пісні прийшла.

1957

* * *

Дніпро розтуманив тумани під вітру осіннього рев, і падає листя багряне, оголює віти дерев.

І віти шепочуть, що рано ще ждати приходу весни, хитаються скорбно і п’яно і мерзнуть на вітрі вони.

Хитаються віти з журбою, що теплого літа нема, що в сад голубою ходою за осінню прийде зима.

Й холодною ляже габою в глибоких снігах далина... Хитаються віти з журбою...

А все ж за горами — весна!

1957

ПЕРШИЙ СНІГ

Падав сніг, ласкавий і лапатий, обнімав нас, крилами немов...

І хотілось вічно так стояти...

Перший сніг і першая любов.

Як співала кров у юних жилах!.. Вечір той весну в

Відгуки про книгу Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: