Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко

БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Андрій Самійлович МАЛИШКО

1912—1970

РАДЯНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

АНДРІЙ МАЛИШКО

тт

ПОЕТИЧНІ ТВОРИ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІ СТАТТІ

КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 19 8 8

Серію засновано, в 1932 р.

Друкуються вірші періоду 1935—1970 рр., поеми: «Послання Олександру Твардовському», «Сини», «Прометей», літературно-критичні статті, «Автобіографія».

ББК 84Ук7—5 М20

Печатаются стихотворения периода 1935—1970 гг., поэмы: «Послание Александру Твардовскому», «Сыны», «Прометей», литературно-критические статьи, «Автобиография».

РЕДАКЦІЙНА

КОЛЕГІЯ

I. О. Дзеверін (голова)

О. Т. Гончар Ю. Е. Григор’ев (секретар)

B. Г. Дончик

М. Г. Жулинський (заступник голови)

П. А. Загребельний

C. Д. Зубков Є. 17. Кирилюк О. В. Мишанич

Л. М. Новиченко Д. В. Павличко Ф. П. Погребенник В. М. Русанівський О. В. Шпильова М. Т. Яденко (заступник голови)

Упорядкування і примітки Н. М. ГАЄВСЬКОЇ

Вступна стаття О. В. ШПИЛЬОВОЇ

Редактор тому Б. І. ОЛІЙНИК

Редакція художньої літератури

„ 4702640202-642

М 1Й22І(04>-88 -ПСРЄДПЛаТНЄ 617'89

© Видавництво «Наукова думка», 1988 І8ВЫ 5*12-000463-6 упорядкування, прймітки, Передмова

АНДРІЙ МАЛИШКО

Ім’я Андрія Малишка вже давно й по праву вписане в історію української і всієї радянської багатонаціональної літератури. Але це аж ніяк не означає, що його художня спадщина належить історії,—• краще з його доробку живе активним життям сьогодні і житиме завтра, бо не втрачає з плином часу , тієї ідейно-естетичної напруги, яка живить духовну енергію народу.

Андрій Малишко — поет могутнього ліричного обдарування. Реалії дійсності, людські долі, картини природи, екскурси в історію, проблеми і конфлікти доби — усе це постає в його поезії у сприйманні яскравої, непересічної особистості, пропущеним крізь серце й розум людини з неординарним світобаченням, власними уподобаннями, ціннісними критеріями — соціальними й художніми.

Творчість Малишка розвивалася в річищі української народнопісенної традиції. «Повів народної творчості невідступно супроводить поезію Малишка»1,— проникливо відзначав Максим Рильський. Мабуть, тому його поезія, ніколи не втрачаючи з народною творчістю цього прямого зв’язку, так легко спромоглася встановити й зворотний: десятки Малиш-кових творів буквально «пішли в народ», і, покладені на музику, стали воістину народними піснями. Причина тут не лише в особливостях форми творів, чи в широкому використанні фольклорних образних засобів, чи в сюжетних перегуках, що, зрештою, досягається й звичайною стилізацією «під фольклор». Спорідненість його поезій з українською народною культурою найбільше виявлялася в інших площинах — в самому ладі почуттів, асоціацій, уявлень і ширше — в характері художнього мислення. Адже естетичний ідеал Малишка формувався під помітним впливом народних уявлень про красу як гармонію людини і природи; його світогляд вибудовувався на грунті народного розуміння справедливого життєустрою. Отже, й не дивно, що в свідомості поета найглибше вкорінилися— як наріжні — такі вагомі для трудящого люду поняття, як совість, як правда, як порядність і чесність. Саме вони стали для поета морально-психологічною домінантою творчості.

Знаменно й те, що ці поняття в поезіях Малишка безпосередньо асоціюються із заповітами і його предків — чесного селянського роду і тих прадавніх волелюбців, чиїми тілами мостився колись Володимир-ський каторжанський тракт, і близьких та знаних смолокурів, кожум’я-ків і плотогонів з Славути-Дніпра, які своїм життям дали майбутньому поетові конкретні уроки людяності і трудової гідності. Та найбільш пам’ятні йому заповіти матері, образ якої огорнутий у віршах Малишка серпанком найніжнішої любові й шанобливості.

Один з таких віршів, принципово важливих для прояснення громадянської позиції і художньо-естетичного кредо поета, озаглавлений «Правда», якраз і має характерний зачин:

Мене навчала мати ще колись:

— Як виростеш, моя мала дитино,

То мудрим будь І мужнім будь в житті.*—

Скупі два слова. Нелегкі два слова.

Вірш написано вже в 60-ті роки, коли Малишко пройшов більшу частину своєї дороги, коли переконався на власному — життєвому й творчому — досвіді, як нелегко виконувати цей материнський заповіт, якщо за цими скупими словами відкрити їхню глибинну суть. Адже мудрість потрібна людині, щоб в усьому доходити правди, навчитись розпізнавати її в суперечливому русі життя й сплетінні людських доль, а мужність — щоб гідно прийняти її, часом «колючу, гірку й жорстоку», і захистити, бо ж правда «завжди в біді». А для цього треба постійно долати в собі обивательський рефлекс самозбереження, душевну втому, тимчасові розчарування, невпевненість у власних силах,—долати усе це в ім’я правди, заради перемоги правди на землі.

Толі мужнім будь ►—

оборони її,

Карай себе і серце рви на частки,

Збивай коліна в кров,

Упавши, встань,

І знов іди, і знов шукай її.

Як прокленуть лукаві — проклянися!

Як одречуться друзі — що ж, даремно,

Залишать рідні одного — хай так!

Як треба вмерти — тілом ляж за неї,

Ох нелегкі два слова.

Нелегкі!

(«Правда»)

І це вже — не тільки почуті здалеку напучування предків, це пристрасний голос самого поета, його власний заповіт нащадкам, бо людині завжди, знов і знов, потрібно буде шукати правду, пізнавати правду і захищати її.

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 р. в Обухові на Київщині в родині шевця. «Сім’я наша,— писав пізніше поет в «Автобіографії», — була велика — одинадцятеро дітей, та батько з матір’ю, та старенька бабуся. Землі ж батько мав біля двох десятин — всіх не прогодуєш. Хочеш не хочеш, доводилося займатися шевським ремеслом, а в засушливі роки ще весною він ішов зі своїми сусідами на заробітки в далеку Таврію, в бориславські і каховські степи». Тут же

Малишко розповів і про дитинство, про ту атмосферу, яка форму-

11 лла його 'зацікавлення народною творчістю, поезією, стимулюючи роз-ниток його художнього обдарування. З цього надзвичайно цікавого документа, а ще більше з пізніших віршів поета ми дізнаємося і про людей, серед яких він ріс,—про матір, людину мудру, душевно багату й щедру, про батька, про дядька Микиту-«чорнокнижника», який, власне, перший відкрив хлопцеві світ великої літератури, читаючи йому Шевченка, Толстого, Пушкіна, Некрасова, про шкільного вчителя Трохима Івановича, про багатьох .інших, вдячність і любов до яких збереглися и Малишковій душі на все життя.

'{«кінчивши семирічку в рідному селі, Малишко 1927 р. їде до Кисни і вступає в медичне училище. Проте його дедалі більше вабить література, і в 1929 р. юнак переходить в Інститут соціального виховання (перетворений пізніше на Інститут народної освіти), літературний факультет якого закінчує 1932 р. Деякий час вчителює в Овручі, служить в армії, працює в газеті «Комсомолець України» і в журналі «Молодий більшовик».

З