Українська література » Поезія » Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Читаємо онлайн Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
розбризкуючи густо на цім папері кров загублених надій.

Ламаю пальці я з тонким нервовим хрустом, ходжу з кутка в куток у тиші голубій.

А місяць у вікно холодне ллє проміння... Він, як душа твоя, і лине, лине мла.

Для мене — айстра ти і сонечко осіннє, без запаху краса і сяйво без тепла.

1940

Ми малими вужів убивали, щоб їх смертю гріхи замолить.

Бо як слід їх, нещасних, не знали, не могли од гадюк одрізнить.

Я на очі, на сині й чудові, проміняв твого зору блакить, бо не міг нелюбов од любові, як гадюк од вужа, одрізнить.

1. VIII. 40

МЕТЕЛИК

Ой, летить метелик на огонь із тьми... Як подібні часто та на нього ми.

Летимо в шуканні щастя верховіть, щоб в огні кохання серце спопелить.

1. VII1.40

ВИШНЯ

Дощ на вишню сльози ронить, долу вітер бідну клонить.

Вдарить зверху, вдарить збоку, як сирітку одиноку.

Тьмою дні її повиті.

Так і я одна на світі.

Нема тата, нема дому, не потрібна я нікому.

1. VIII. 40

Туман пливе долиною, побудь, серце, ізо мною.

Туман пливе низько-низько, пригорнись до серця близько.

Ой, пливе туман у ярі, а ми будьмо, серце, в парі.

IVІ І 1.40

ПІСНЯ

Смутний ранок, віти хорі. Сном здається все кругом... Дощ надворі, дощ надворі, мокне пісня під вікном.

Під удари вітру злісні, що летить над морем нив, відчинив вікно я пісні, серце пісні відчинив.

Розпустила пісня крила, мов негода й не була, у вікно вона влетіла і у серці розцвіла.

2. VIII. 40

Скоро осінь. Повний горя попливе туман.

Привезе нам дощ із моря хмарний караван.

А за ними стане сніжно, сніжно тут і там.

Буде радісно і ніжно від любові нам.

Буде солодко до муки, щастя голубе, під ридання завірюхи цілувать тебе.

2. VIІ 1.40

Ой, не жовкни листя, не пливіть тумани, не стелись так низько огнищ рідний дим... Не замовкне пісня, серце не зів’яне, старості не треба вічно молодим.

Простягни, кохана, ти мені долоні, припади до серця небом голубим, — і не вкриє час нам тихим снігом скроні, старості не треба вічно молодим.

2. VIII. 40

Хай вікно від дощу і сумне, і рябе, й посилає нам вітер загрози, — я у фарби пісень одягаю тебе, їх не змиють ні краплі, ні сльози.

Хай прилине зима і розвісить свій пух на холодних і голих деревах, — я любов’ю тебе обігрію, мій друг, моє горе і радість вишнева!

А як прийде та смерть, і під музики шум нас засиплють землею глухою, між веселих людей, повні щастя і дум, будем жити ми в пісні з тобою.

2. VIII. 40

Хвиля лелію леліє, мов промовляє: “Рости”. Шелести, озеро, мрії, лютики, сонце і ти.

Серцеві тісно від крові, в ньому любові маї.

Рву я тюльпани лілові і поцілунки твої.

Люба, не знизуй повіки, — щастя під ними сія, й ніби відбиті навіки лютики, сонце і я.

1940

ПІСЛЯ ДОЩУ

Ти знову плакала. І дощ шумів сердито. Але одлинув він, і свіжо стало скрізь. Після дощу гостріше пахнуть квіти, — люблю тебе ще дужче після сліз.

І настає така блаженна тиша, зливаються і небо, і поля.

Ти після сліз стаєш іще рідніша, як од дощу розкішніша земля.

1940

Ти не хмур, кохана, брови і не лий у спів жалю.

Я за зміни ці раптові ще палкіш тебе люблю.

1940

* * *

Ще сонце не зайшло, а місяць над рікою, примарний і тонкий, прорізав вишину. Ще радість не пройшла, а вже журба

зі мною,

холодна і терпка. Мені немає сну.

І в цих тонах журби, подібної до моря, як сонце, потопа любов моя ясна, щоб завтра знов зійти. Багато барв у горя, немає ліку їм, а в радості — одна.

1940

* * *

І знову рани і наруга у пісні, сповненій жалю...

Вона не любить, любить друга, а я другої не люблю.

Забрала ця у мене спокій, а я у тої — в льоті літ.

Огнем горять другої щоки, а у цієї — наче лід.

1940

•к * іе

Якби я знав, що сонце встало, що любиш ти! Якби я міг!

Чужа душа, давно сказали, повита тьмою для усіх.

Болить усім, травині й звірю, й мені болить. Завжди я сам. Твоїм очам я вже не вірю, не вірю я твоїм сльозам.

Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать.

Я до останнього зітхання її не зможу прочитать.

1940

Ти, як сонце, що встало з тумана, як зоря в голубому гаю.

Як тобі розповісти, кохана, про любов неповторну мою.

Наші дні то страшні, то красиві, ця любов і блаженство, й ярмо. Ми мчимо друг од друга у гніві, друг до друга в коханні мчимо.

1 тому нерозривне єднання наших душ, як землі й сонця лет. Як подібні закони кохання на закони у русі планет.

[1939]

Дощ одшумів... І знову все ясніє у співі птиць, і зелень запашна в твоїх очах одсвічує, Маріє, немов на тебе молиться вона,

а з нею — й я, квітки й рожеві води, вершини гір, поля й морів прибій... Ти — мрія мрій. У дзеркалі природи, як і в мені, відбився образ твій.

[1940]

За вікном зима, за вікном огні.

І тебе нема, — й сумно так мені.

Що ти? З ким ти? Де? Ніжний квіте мій!

За вікном гуде тільки вітер злий...

1936

* 49 *

І сонце, і місяць, і зорі, що є і що буде колись, в очей океанному зорі з любов’ю моєю злились.

Погаснуть, обсипляться роки, мов квітів чудесних блакить... Та очі, лазурні й широкі, в піснях моїх будуть світить.

Ти житимеш вічно зі мною, не вкриє нас пил забуття.

І в пісні я йтиму з тобою, як зараз іду, за життя.

[1940

знов гріє душу, пестить і леліє, і кров шумить морями рож і трав... Невже це сонце — ти, моя Маріє, що айстрою колись я називав?!

Твій аромат, я думав, не для мене й твоє тепло... Чого ж це застить зір якийсь туман?.. Життя моє шалене, неси мене в свій огненний простір,

неси мене, як човен — мрійне море, коли гроза пройшла і тишина лягла крилом на синє й

Відгуки про книгу Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: