Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

25. IX. З 8

В МОРІ

Сині гори, далина.

1 на морі — тишина.

В небі грою промені.

Ми з тобою на човні.

Мов простори з янтаря.

Я і море, ти й зоря.

8.XII. З 8

РОЯЛЬ

Синій місяць химерною грою опромінив узор на вікні, і ридає рояль за стіною про далекі загублені дні.

Од ридань тих заплакати можна.

Що ти, серце моє, замовчи!

Хтось на клавіші душу тривожну виливає сльозами вночі.

Що згубив ти чи що ти згубила, що тривожиш так душу мою?

Звуків цих зачаровану силу я все дужче і дужче люблю.

Але раптом ридання змінила пісня щастя, мов сяєво — тінь, моє серце на огненних крилах понесла в голубу далечінь.

Гей, ти, доле моя солов’їна, що колись довго гнана була!

Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла.

Грай же, грай! Я всім серцем з тобою, нам життя тільки щастя дає.

І сміється рояль за стіною, наче чує прохання моє.

19.XII. З 8

ВАЛЬС

Зал в огнях. Кружляють пари, хвилі музики пливуть, а у вікна, мов примара, заглядає ночі муть.

Блиск очей, в сплетінні пальці, цигарковий тане дим.

І повз мене в ритмі вальсу промайнула ти з другим.

Промайнули сині очі, серце кинули у тьму.

Він тобі про щось шепоче, ти всміхаєшся йому.

Дивні речі! Я сумую, і журбі немає дна.

А як з іншою танцюю, сумно дивиться вона.

Стихла музика. Сердито я дивлюсь. Огні, огні.

Що то можуть наробити звуки вальса чарівні!

9.XII.38

ВАСИЛЬКИ

Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють, ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй.

Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квітками, може, васильками станем — я і ти.

Так же буде поле, як тепер, синіти, і хмарки летіти в невідомий час, і той другий, дальній, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас.

11.XIі. з 8

Так тихо скрізь. Ми знов з тобою. В моїй руці твоя рука.

І пісня дальня за рікою серця нам солодко стиска.

Од слів простих незнана сила в липневу лине темноту.

Ти на плече мені схилила свою голівку золоту.

Мов за спиною в мене крила, так легко й радісно мені.

Он зірка в небі пролетіла, погасла зірка в вишині.

1 ми погаснемо з тобою, як зірка ця. Але й по нас ітиме вічною ходою, як і тепер, невтомний час.

І так же пісня за рікою летіти буде в темноту, і другий буде у другої голівку гладить золоту.

Він буде чути за плечима неначе крила огняні, і так же в темноті над ними погасне зірка в вишині.

Таке ж над ними буде небо, що зараз нам із тьми сія.

І він про неї і про себе подума те, що думав я.

15.XIІ. З 8

Золоті погасли коси за горою вдалині.

Тане день різноголосий, лине вечір і пісні.

Над рікою лине вечір, пил спадає край села.

І твої вузенькі плечі шаль зорею облягла.

Одсіяло, одлетіло — і той сад, і те вікно, і пісні, і вечір милий.

То давно було, давно.

Над рікою вечір плаче, на траві блищить роса.

Де щока твоя гаряча, теплий голос і коса?

Де ті думи, де ті мрії?

Напливає ночі тьма.

Над рікою вечір віє, а тебе давно нема.

18.1.38. Київ

КОЛИ ВЕРБЛЮДИ РУШИЛИ В ДОРОГУ

(3 арабської)

Коли верблюди рушили в дорогу, Сльоза моя упала на плече.

І до твого печального порога Я обернув туманний зір очей. Махнула ти рукою на прощання, Шумів намет, повзла в піску змія... Твій зір сумний казав мені востаннє: “Коли ж тебе побачу знову я?”

Я усміхнувся милій, мов дитині,

Та зір заслав сльозами злий туман... Ой, зупини хоч на одну хвилину! Ой, зупини, погонич, караван!

[1937

Із збірки “Журавлі прилетіли ” (1940)

* * *

Журавлі прилетіли, кохана, повернулись до мене пісні.

І загоїлась давняя рана, що зітхнуть не давала мені.

Журавлі прилетіли... Весною зацвіли, засиніли поля.

Теплий вітер шумить наді мною, і в сльозах задрімала земля.

І так легко іти нам полями в тишині голубої землі. Закурликало щастя над нами... Ой, привіт вам, мої журавлі!

ЗО. VI. 40

* * *

У морі сяйва мовчить діброва, в багрянім морі квіток печаль. Рум’яний вечір і даль бузкова, очей фіалки, зелена шаль.

Заходить сонце. Пливе на води туман із луків, як сон блідий... Заходить сонце. І щастя сходить, і сонце сходить в душі моїй.

Одкрий блаженства ясне віконце, заплач од щастя, впади на грудь. Зійшло над нами кохання сонце, що місяченьком в піснях зовуть.

9. VI1.40

Ти пливеш. Цілує хвиля світлі кучері й вуста.

І на очі, сині й милі, задивилась висота.

У проміння водограї, перетнувши на путі, обнімає, пригортає хвиля груди молоді.

Я дивлюсь, і серце в’яне, і кричу: “Пливи сюди!” Бо тебе, моя кохана, я ревную й до води.

1939

Як мед бджола у вулик по краплині з квіток несе, так я пісні затим несу тобі, щоб твої очі сині сіяли злотом теплим і густим.

Як соловей в саду свою кохану кличе, і тьохкає, й мовчить, і кличе знов і знов, так у саду життя, о серце бунтівниче, я кличу у піснях тебе, моя любов!

Смуглявий і стрункий із лірою своєю, крізь гуркоти громів, до тебе я прийшов. Як сонце круг землі все ходить за зорею, так за тобою я іду, моя любов!

поїзди

Пролітають повз нас, пролітають у задуману даль поїзди, мов везуть у простори безкраї частки серця мого назавжди.

Пролітають хвилини й години, дні і роки в неходжену путь чи в безодню, чи на верховини все життя мого частки везуть.

І шипшинні горять небокраї, щоб погаснуть і квітнути знов. Пролітає, усе пролітає, не минає одна лиш любов.

[1939]

Дивлюсь на очі, сині й добрі, а в них життя мого моря... Малини соком дальній обрій уже забризкала зоря.

І розцвітає в серці спокій, як у вечірньому гаю...

Це губ твоїх малинним соком ти душу залила мою.

[1939]

ТРАВИНКА

Ще не прийшла до мене осінь, ще в серці образи живі.

Про золоте її волосся складаю вірші