Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
Але далеко ще до літа, що одцвіло уже давно.
Лиш вітер стукає сердито в моє зачинене вікно.
11.ХІІ.38
НАМИСТО
Над вечірніми ланами грає сурма золота.
Тільки вітер поміж нами. Простягни свої вуста.
Тільки поле колосисте в звуки сурми знов і знов. На груді твоїй намисто, а в душі моїй любов.
Лиш одно, одно тривожить мою душу молоду: під твоїм намистом, може, я нічого не знайду.
6.XII. З 8
НА КРИЛАХ
На крилах радості несе любов мене в село.
Як розказать тобі про все, що в серці розцвіло, —
про верби й пісню у гаю, про рідний, рідний дим, про радість сонячну мою знов бути молодим,
що я несу в собі, як день, цю молодість мою, що в серці — щастя і пісень, як в рідному краю, про те, що з нього гострий ніж я витяг і не сплю, що я завжди, як і раніш, тебе люблю, люблю.
8.XII. З 8
КРИНИЦЯ
Пекучий день, щебечуть птиці, де яворів шумлять ряди, я із прозорої криниці нап’юсь солодкої води.
В промінні вся вона іскриться, уяву збуджує мою.
Так і душа твоя — криниця, з якої я кохання п’ю.
9.XII. З 8
СОЛОВЕЙ
Тишина кругом безкрая. Ми йдемо у тьмі алей.
І закохано співає щось троянді соловей.
Мов на морі грають срібні блиски місячні рясні.
На любов мою подібні ці рулади в тишині.
Світе мій, моє ти небо! Солов’єм якби я став, про любов свою до тебе я б на світ весь проспівав.
10.ХІІ.38
КВІТКА
Під скелею в тьмі, у печалі, задумана квітка зросла, і снились їй сонячні далі в країні краси і тепла.
Та люди ту скелю розбили, де темрява вічна була, і квітку на волі лишили для щастя, краси і тепла.
10.XII.З 8
СКЕЛІ
З моря гнівної пустелі, в сяйві, в бризках огняних, хвилі мчать на грізні скелі й розбиваються об них.
Хай горить, як сонця релі, нам любові гордий стяг, щоб і ми були, як скелі, в морі шумному життя.
10.XIІ. З 8
ЧИ ЗНАЄШ ТИ
Чи знаєш ти світання в полі або в задуманих садах, коли од щастя мимоволі сіяють сльози на очах.
Щебечуть птиці, вітер лине, немов дитинства дальні дні, і кожна квітка і стеблина до тебе тягнуться в півсні.
А ти ідеш. На небокраї яка краса огнів сія!
274
Й разом з природою співає душа закохана твоя.
І тільки серце б’ється дуже. Здається, так би вічно йшов... Якщо ти знаєш це, мій друже, ти знаєш, що таке любов.
І0.ХІІ.38
ТИШИНА
Тишина, ні звуку. Цигарки і дим.
Лиш годинник стука на столі моїм.
Десь шумує море, і вали, мов дим... Квітко яснозора, що ти, де ти, з ким?
Думи неозорі у огні згадок...
Може, в коридорі прозвучить дзвінок.
Ти простягнеш руки, як тоді, тоді... Тишина. Лиш стука серце у груді.
11.XII.38
ОДНА
Гай і поле, синь без дна. І навколо тишина.
Тільки небо, тільки ти, та круг тебе все цвіти.
Сяють крила в вітру грі.
Може, милий то вгорі?
Ледве видко.
В серці мла.
В небі квітка розцвіла.
Нижче й нижче парашут.
Сяй, обличчя, — милий тут.
Синь навколо. Серце — тьох.
Гай і поле.
Ви удвох.
21.ХІІ.38
КРІЗЬ ВІТЕР
Кроки б’ють уперто й дзвінко, все нагору, вгору шлях.
На вустах твоїх сніжинки і троянди на щоках.
На очах од вітру сльози, та огнем у жилах — кров.
Що нам вітер і морози, не боїться їх любов.
16.ХІІ.38
ЗАВЖДИ
Лунає день, горить, клекоче, і юрб прибій.
Завжди, завжди ці сині очі в душі моїй.
Пливуть година по годині в тиші нічній.
Завжди, завжди ці очі сині в душі моїй.
Минають дні, минають ночі, пливуть світи.
В душі моїй ці сині очі завжди, завжди.
20.XII. З 8
СКІЛЬКИ РАЗ
Скільки раз я чую, як співають півні, скільки раз я бачу, як зоря цвіте, як на небі грають фарби переливні і встає за ними коло золоте.
Скільки раз я бачу твої сині очі, скільки раз я чую срібний голос твій,
і, як птиця крильми, солодко тріпоче серце від кохання у груді моїй.
І злітає пісня, молода* крилата, як твоя усмішка, як зоря в гаю.
О, якби-то можна вічно відчувати світ ясний навколо і любов твою! З.ІХ.З8
сполохи
Над вечірнім морем вітер пролітає.
Шум дерев шовковий, хвиль безжурний спів... Сполохи далекі крають небокраї, наче йде за морем бій богатирів.
Пелюстки рожеві, промені останні, блиск мечів невпинний, як гроза в гаю...
Так і ми з тобою в гніві і коханні, так і ми з тобою в вічному бою.
16.ІУ.39
ПІСЛЯ ГРОЗИ
Одгриміла гроза., теплий дощ одшумів, одцвіли блискавиці крилаті...
І назустріч весні я вікно відчинив, — стало сонячно й тихо в кімнаті.
Ти вернулась, прийшла, наче з дальніх країв, мов з холодного царства Вал галли І назустріч тобі я обійми розкрив, — в серці тихо і сонячно стало.
16.ІУ.39
ВЕСНА ПРИЙШЛА
Весна прийшла. І серце тане...
Стою в задумі край вікна.
В садах, квітками осіянна, пливе вечірня тишина.
Надворі хтось сміється дзвінко, і за вікном, де синя мла, майнув берет, немов пушинка...
Вона прийшла, вона прийшла.
7.ІУ39
ВЕСНА
і
Весна у вікна заглядає, хмарки у синяві пливуть, і серце райдугою грає...
“Весна надворі” — тільки й чуть.
А ще недавно люта хуга крилами била у вікно, і ти ламала в тузі руки за тим, чого нема давно.
Вони пройшли, зими тумани, пташки щебечуть край вікна...
Ти усміхаєшся, кохана, — і на душі моїй весна.
Не по дорозі нам з журбою. Сміється сонечко з висот...
І ми вітаємо з тобою весни чудесний поворот.
7.ІУ.39
ВЕСНА
II
Гей, рум’яні мої небокраї, ви, міста гомінливі кругом!
По країні весна пролітає і шумить журавлиним крилом.
Пролітає над полем, над гаєм, сипле квіти з ясного чола, їй у відповідь серце співає, стільки в ньому і світла, й тепла!
Все вона, як усмішка дитини, як усмішка дитини у сні...
І пливуть, як веселки, години і вітання, й музика, й пісні.
Хай сніги простяглися безкраї, сиві хмари закрили блакить, — по країні весна пролітає і крилом журавлиним шумить. 19.XII. З 8
НАМ
Це мені й тобі неба вишина, квіти голубі, радість весняна.
Це тобі й мені віє знов і знов
