Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
чути моря бурхливого рев, синій рев... Ми йдемо до прибою, що гуде над краями землі, і злилось моє серце з тобою, ніби море з блакиттю вдалі.
Харакс, 10.ІУ.37
Із збірки “Люблю” (1939)
УКРАЇНА
і
Дзвін табель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води — моя Україна.
Синь гаїв, поля, світання, пісня солов’їна, ніжний шепіт і зітхання — моя Україна.
І в очах твоїх, кохана, міниться і лине сонцем щастя осіянна моя Україна.
4ЛІ.39
СПІВИ
Я не кину співати про тебе, краю мій, моє щастя, мій дім! Скільки зір у високому небі, стільки співів у серці моїм.
Так шуміть же, гаї неозорі, і сади, зацвітайте, як дим.
Скільки хвиль у бурхливому морі, стільки співів у серці моїм.
15.XIІ. З 8
І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОМУ
Як день горить, як вітер хилить віти, як те, що є на світі даль і час, між нас тобі, поете, вічно жити, як і між тих, що прийдуть після нас.
Пройдуть віки, настане вічне літо.
І так, як ми, як з нами це було, над книжкою твоєї “Енеїди” нащадок схилить радісне чоло.
Як день горить, як вітер хилить віти, як зорі ті, що світять для очей, земля все так же буде в даль летіти, й твоє ім’я сіяти між людей.
[1938
ШДСОНОВІ
“А в бьільїе года сколько тайн и чудес Совершалось в убогой каморке моей ”.
С. Я. Надсон 48
І знов над мене, вами і над нами пливе натхненне і задумане лице.
Загинув ти, зацькований катами, з грудьми, розтерзаними тебеце...
Мені так хочеться і плакать, і сміяться, хоч і не личить плакать нам тепер.
Ти у хатині мріяв про палаци, про срібну даль задуманих озер,
про гори, вкриті вічними снігами, про колонади мрійні вдалині...
І знову образ твій над мене і над нами, й твої пісні, о равві любий мій.
Ні, ти не всіх вселюдською любов’ю любив тих днів... Ти ненавидів злих папуг і мавп, горів і сходив кров’ю з любові до пригноблених усіх.
Про бій з катами марив ти в хатині і мріям цим офірував життя...
О, чорні зорі, чорні аж до сині, твоїх очей!.. Нема їм вороття...
Нехай і так. Із серцем з горя сивим ти спать навік у землю хмуру ліг...
Ти був співцем і мрійником пасивним, був час такий, ти іншим буть не міг.
Я так люблю, люблю тебе без краю... Знов образ твій стоїть в моїх очах... Прекрасна смерть, коли поет вмирає і з кров’ю й піснею на радісних устах... 1932 р.
ЛЮБЛЮ
Я люблю тебе, друже, за те, що в очах твоїх море синіє, що в очах твоїх сонце цвіте, мою душу і пестить і гріє.
За волосся твоє золоте, за чоло молоде і одкрите.
Я люблю тебе, друже, за те, що не можна тебе не любити.
16.ХІІ.38
ЛЮБОВ
Запах анемони.
Верби і село.
Од очей бездонних серце розцвіло.
“Любий мій, не треба...” Як шумує кров...
І зоря над степом, як моя любов.
28. VIІ. З 8
СЬОГОДНІ
Сьогодні я в морі любові, душа, як у зорях блакить, а сніг, наче квіти бузкові, на вітах каштанів лежить.
Як сон, одлетіли тривоги, хоч сніг, а кругом солов’ї.
І тисну до серця мойого я пальці тоненькі твої.
Сьогодні я в морі любові, у морі любовному я.
Чи в небі зоря малинова, чи хустка весела твоя?
Зоріє з-під вій оксамиту твій погляд, закоханий твій. Як гарно, як сонячно жити й любить у вітчизні моїй!
21.1.38
ти
І
Крізь огні, у блакитнім тумані, крізь вечірню міську каламуть ти ідеш, і мов квіти весняні на снігу за тобою цвітуть.
Ти для мене, як вічності небо, що сіяння нам шле з висоти. Склав пісень я багато про тебе, та найкращая пісня — це ти. 1939 р.
ТИ
II
Квітку метелик цілує, обрії — сонце ясне, вітер — березку німую, — ти не цілуєш мене.
Хвилі друг другу належать, зорям — троянди ясні. Всюди любов, як пожежа. Ти не належиш мені.
Щастя лунають акорди, в синь задивився комиш. Ти ж, неприступна і горда, дивишся все і мовчиш.
Никнуть до стебла тумани, линуть зітхання в блакить. Чим, розкажи, о кохана, серце твоє розтопить?
6.XIІ. З 8
І ТИ ПРИЙШЛА
І ти прийшла. Я ждав тебе так довго. Мою любов, як зірку, я беріг, хоч на душі була, як ніч, тривога і на годинник глянуть я не міг.
Минала ніч, вікно уже синіло.
Не міг я знять пониклого чола.
Яка гроза в душі моїй гриміла!
Я ждав тебе, а ти усе не йшла.
І день настав. Життя шуміло море. Хотів тебе зустріти я так зло, і на вустах були слова докору...
А ти прийшла — і серце розцвіло.
І вже нема в душі моїй тривоги.
Зі мною ти. Чого ж мені іще?
О, аромат волосся золотого,
о, тишина задуманих очей!
10.XII. З 8
ТВОЇ ОЧІ
Ні з морем, що вічно синіє й горить у просторах ясних, ні з небом далеким, Маріє, очей не зрівняти твоїх.
З квітками, що зрощує поле, і з тими, що в сині алей, ніколи, ніколи, ніколи твоїх не зрівняти очей.
Каміння горять самоцвітні, та що мені в блискові їх!
Ні сонце, ні зорі привітні очей не замінять твоїх.
Прозорі задумані ріки, на вітах цвітіння іней...
Ніщо мені в світі навіки твоїх не замінить очей.
19.XII. З 8
ЯК дивно
Як дивно! Любити й не знати, що ти мене полюбила за мене.
От чому я хочу від тебе піти й чуття погасити шалене.
Як дивно! Любить і не вірить в любов, і жити, Маріє, з тобою...
Ти спиш... І на скроні напружує кров блакитную жилку... Весною
все віє кругом... Ти не знаєш, яка в душі моїй буря, Маріє!..
А даль між дерев голуба і тонка, і море синіє, синіє...
28.ІУ.37
Я ЖДУ ТЕБЕ
Я жду тебе, я кличу, літо!
Тобі пісень моїх слова.
Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева.
Люблю, коли нічна знемога у жили ллється, мов вино, і з неба місяць круторогий туманно дивиться в вікно.
Я так люблю в той час без краю і землю теплу й молоду, коли
