Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

й куди не підіть – Кругом ті вовки і вівчарки, Яких посадили, щоб тих захищать, Що в спільці письменників «чахнуть». 5.4.1988 р. НЕ ЛЮДИ ВИНУВАТІ О ні, не люди винуваті, Що здав позиції ЦК. Бо хто відмовиться від влади – В того відвалиться рука. Та вже відчули вражі сили Що їм от-от прийде кінець, Тому й вчепились, як бацили, Й не випускають з рук млинець. Вождь нас обіцянками тішив, Немов наївних дітлахів, А ордени катюгам вішав За те, що мучили батьків. 24.2.1990 р. У ВСІХ ХАТА СКРАЮ Де не підеш – транспаранти: – Партію не судять! То й безчинствують, як хочуть, Ті нікчемні люди. Ні за що не відповідають, У всіх хата скраю, І на всіх нас поглядають, Як вовки на Раю. То десь газ в Уфі підірвуть, В морі втоплять пароплав, То десь потяг в прірву кинуть, Щоб дурний Іван не спав. То кричать: – Євреїв бити! – Мов від них ота біда, Що моря в нас по коліна І холодна в них вода. 24.2.1990 р. ЯКЩО НЕ ЇВ ЦИБУЛІ Хай би щоб не говорили Всі на тебе люди, Та як ти не їв цибулі – То й смердіть не будеш. 16.5.2002 р. ПРОФЕСІОНАЛИ Хтось ніби викачує душу з тіла – Така журба. Невже не сьогодні-завтра Мені труба? Розум немов кудись подівся, Певно – гаплик. Стою і думаю: Куди ж він зник? Бо ж розум, це те, що вічне, Бо тільки він Панує над світом, над містом, Немов церковний дзвін. Бо тільки там, де Розум, Світ матеріальний, Хоч нам завжди доводили, Що він – ідеальний. Та де ж вони, ті ідеали, де? І невже це є та отара Яку наша партія веде? І невже це ті, що світ перевернули Догори ногами, А самі повтікали, неначе таргани? Це ті, що зробили державу під себе, А нам-бідакам Ще не встигли закрити очі, Щоб ми всі дивились на хліб і ковбасу Через ширмочку, Як зорі через хмарки опівночі. Отож бо і маємо те, що маємо: Не збираємось, не співаємо. А щоб більше думали, а менше дрімали, То може б сьогодні і ми панували. Тому вже сьогодні ми вимираємо, Бо честі і міри, і Бога не знаємо, Бо стали в нас всі, як вовки і шакали, Бо всіх нас ведуть в Царство Вічності – Януковичі, Мойші і Професіонали. 16.1.1999 р. А ВОЛОШКИ ВІДЦВІТАЮТЬ А волошки відцвітають Й цвіт летить, як в небі птах. Підем, мила, поблукаєм, І про свій забудеш страх. Там почуєш перепілку, Що гукає: – Йдіть сюди! Й нам заграє на сопілку Над ставком, біля води. 26.9.1983 р. ШОВІНІСТ Дивлюсь на цього шовініста – Фашист з квиточком комуніста. 26.9.1983 р. ТО – ВЕЛИКА, ТО – МАЛА Голова болить від горя, Ходить ходором душа, Бо з якою не піду я, То – велика, то – мала. 26.9.1983 р. НАБРИДЛО ХОВАТИСЬ Може вірші вже в останнє Вам читаю я, простіть, Скільки ж можна перед вами, Як побачу вас, тремтіть? 26.9.1983 р. У КРАЇНІ ДУРНІВ Вибирали всі Петренка, А пройшов, бач, Іванов, Тільки в