Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

За що його і люблять люди, Що в нього слово, як кришталь. Він вміє плакать і сміятись, І по-дитячому радіть, З ким будь не стане він куматись, Або весь день в корчмі сидіть. Поет дарма язик не чеше, І хоч він, часом, як дитя, Але ніколи він не бреше, І в цьому зміст його життя. 4.11.1982 р. ЦИВІЛІЗОВАНА ТВАРИНА Невже брехня – то є вершина Цивілізованих істот, І носієм тим є людина, В яку я вірив – ідіот? Тоді навіщо нам мораль та, Якою кормлять нас щодня, Якою нас вже так напхали, Що кожний схожий на коня. Кому така мораль потрібна, В якій обман і грабежі, Де правди, як води на Сонці, Й немає сорому межі? Навіщо нам така держава, Що плодить виродків і німф, Де всім обіцянки без сала, Варто забратись на Олімп. 13.8.1978 р. ХОЧУ БУТИ ВІЛЬНОЮ! Замахали транспаранти Про щасливу долю, Що стоять, як окупанти, Й стережуть неволю. Бо сама я хочу думать, Що мені садити І кого мені кохати, І кого любити. І хоч ще не вмію, люди, Так, як треба, жити, Та тебе не хочу, любий, Я ні з ким ділити. Хочу бути вільною, Родом із вітрів, Щоб мене щовечора Ти завжди хотів. 15.1.1989 р. СЛУГИ «НАРОДНІ» Всі кричать: – Давай, давай! То ж нащо такий нам рай? Хто працює, той мовчить, Ну а неук вчених вчить. От якби той сучий син В черзі сам взяв апельсин, Та постояв день за м’яслом В тиждень, десь, хоч два-три рази; Та трамвайчиком з роботи Той добравсь додому, котик, Та ще й ребра так здушили, Щоб аж витріщились жили, – Може б трохи мислить став, І словами б не жбурляв. А то каркає із трона Геть на всіх, немов ворона. І хоч сам, немов дубина, А говорить: Він – людина! Десь купив собі диплом І уже він – агроном! І йому не смій перечить, Бо він має дужі плечі. Скажеш правду – жде Сибір, Тож чинам не дуже вір! В нас девіз: «Все для людини!» І у цьому вся причина, Бо на що ти не поглянь, Там – дермо, там – просто дрянь. Бо щоб шеф робив для себе, То б усе робив, як треба. 4.11.1987 р. ЗАРУЧНИК Усі в цьому світі, немов помішались: Жінки й молодиці – на міні спідницях, А муж на тій щілинці, що між ногами, Яка прикривається вічно трусами. Бо жінці, щоб муж її вічно любив, Узяв їй і щілину Бог просвердлив. І смішно й не смішно й сміятись незручно, Отож, з того часу з нас кожний – заручник. 1.6.2003 р. СОЛОМОНОВІ СИНИ Український наш закон Пишуть Гершко й Соломон, А тому закони наші, Всі, немов лайно в параші. А тому, як гроші маєш, – Обійдеш любий закон, І тебе судить не будуть, Як ти будеш Соломон. Тож, кричи хоч ати-бати – Жид не буде винуватий, Бо у них євреї судді, Ну а ті своїх не судять. Ще й сміються з нас вони, Мов, хохли всі – барани! Тож грабуй і владарюй, Щоб не був хохол холуй! І вони праві, Іване, Бо не тягнеш ти на пана, Бо для бідних їх закони То справжнісінькі пітони. Тож, як хочеш жить по-людськи,