Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

АКАДЕМІКИ І ПОЕЗІЯ Академіки-поети Знають, що таке сонети. У них рими солоденькі, Як дівчата молоденькі. А як вірш який напише, То той вірш на ладан дише. Будеш думать ціле літо, Де й куди його подіти? Бо вірші в поета того – Ні про що і ні про кого. 12.12.2002 р. ПОЕТАМ Люблю Ронсара за відвертість, За те, що він любив жінок, Що ладен був служить він кожній, Яка відкриє свій… пупок. І хоч прожив він небагато, Але по-лицарськи прожив, Бо ні одній він не відмовив, І кожну з гідністю любив. Люблю Єсеніна за ніжність, Що у жінках теж тяму мав, І кожній жінці, замість квітів, Своє натхнення дарував. Люблю я Сашу за сміливість, За те, що міг він у гаю І мамці, й доньці-гімназистці Сказать при всіх: – Я вас люблю! Люблю Висоцького – поета, Що так Марину вмів любить, Що міг за секс по телефону Весь свій аванс проговорить. Люблю і Сільву за відвертість, Що не соромилась кохать, І що у пристрастнім пориві Могла кому завгодно дать. Люблю Шевченка і Крилова, І Симоненка Василя, В яких що думка – то і слово, І мудрість в кожного своя. Бо світ без них, як гай без квітів, І це все стверджую всім я! І я горжусь, що в цім букеті Колись засяє і моя. 9.5.1988 р. ПІДХОДИТЬ ЧАС Підходить час. І помаленьку Боятись смерті перестав, Бо сам вже став таким страшенним, Що й смерть би в землю закопав. 14.5.1988 р. ВОНА ПРИЙШЛА Вона прийшла, немов веснянка, У білім платті з блиском рос, І привітавшись: – З добрим ранком! – Мене гукнула в царство роз. 15.5.1988 р. НОВІ КАРМЕЛЮКИ Не журіться, любі друзі, Не журіться, люди, Прийдуть нові Кармелюки, Нові Робін Гуди. 30.11.2002 р. ДЕПУТАТ НА СПОВІДІ Мені байдуже, де жити, Хто якого роду, А боюсь я не бандитів, А свого народу. 30.11.2002 р. ЩОБ ЛЕГШЕ ЖИТЬ Ті, хто хочуть славу мати, Постарайтесь менше спати, А жінкам, щоб легше жити, Тре’ спідничку вкоротити. 27.5.1978 р. СЛОВО ПОВИННЕ ПРАЦЮВАТИ Слову, аби те працювало, Йому не треба хліба, сала, Його не треба заставлять, Його потрібно написать. 11.4.2003 р. РЕАКЦІЯ НАСТУПАЄ Присвячую Дмитру Павличку І знов реакція витає, Не спить вона і не дрімає І кожен день те тільки й робить Що з чесних душ очей не зводить. І тільки думає про те, Кому б іще нам’яти боки, Або розквасити лице. Тож і ярлик спішать вчепить, Що вас давно пора вже вбить. Кого – в дурдом, кому – дать морфій, Кому – дорожну катастрофу. Отож, над тим свій розум сушить, Щоб кожного із нас огудить, Бо той не так, як треба, дише, А той не те, що треба, пише, А той відкрито заявляє, Що владу він не поважає. То де ж ще є така держава, Щоб все життя людей лякала, Творила явний геноцид, Та ще й наказувала: «Цить?!» А тих, що страху в нас не мали, Тих – за Урал, щоб не мішали. Тому оті то бегемоти Весь час й вигадують підлоти, Нові катівні і притони, Аби тремтіли міліони. Така