Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

В них не шукай душі, Бо ті торгують совістю, Як справжні торгаші. Їм би стрілять і вішать, Робота в їх така, Накажуть вас зарізать – Й не сіпнеться рука. Тому чомусь й понині, Як бачу ордени, Весь час переді мною Ті сталінські сини. А що блищать медалі, То не спішіть радіть, То – сльози замордованих І крики всіх століть. Бо чоловік розумний Не стане убивать, Навіть якби сам Цезар Зумів наказ цей дать.. А ті, що на Олімпі, То все – вовки й леви Яким туди добратися Самі ж допомогли. Отож, сопіть і мекайте Й себе цілуйте в зад, І радуйтесь, що вами Керує хитрий гад. Отож, живи, як заєць, І вуха бережи, Хоч я і сам не знаю, Нащо тобі вони? Як ти свою кохану Не можеш захистить, То я не розумію, Навіщо тобі жить? Бо той хто всіх боїться, То просто розмазня, Бо смілий раз вмирає, А боягуз – щодня. 27.12.1988 р.-12.1.1997 р. БРОДЯГА-ВІТЕР Гляньте ви, як вітер В лісі бешкетує: Роздяга берізку І її цілує, А вона по писку Так його лупцює, Що він цілі ночі Над селом лютує! 23.9.2004 р. ВЕСЕЛО ЖИВЕТЬСЯ Ви пишіть про що завгодно Лиш не про політику, Бо навіщо треба правда, Хлопці, паралітику? Про що хочте, скільки хочте Ви пишіть про голову, А він собі своє знає, Не позаздриш й ворогу. Ой, як весело живеться, Пани-добродії, Всі сміються, всі регочуть, А в душі, як змії. Стали всі в нас незалежні, Кожен зуби ціпить, Бо всі дивляться, щоб з когось Що-небудь поцупить. Він так гарно тобі в очі Дивиться й сміється, А сам ніби змій Горинич, Як хто відвернеться... 23.1.1992 р. КОЛИ ДУША БАЖАЄ ГРОМУ... Мені сподобавсь не на жарт Твій темперамент і азарт, Як цілував мене, Тарасе, І цілу ніченьку… дубасив. От вже де ніченька була, Щоб знала – й вчора б ще прийшла… Бо що його оте жаліть, Якщо на двох нам сорок літ? Коли душа бажає грому, І йти не хочеться додому! 23.1.1992 р. Я ДУМАВ БУДУ МОЛОДИМ Я думав, буду вічно молодим І що біда ніяка не здолає, Та те, що думав, зникло все, як дим, Бо вже і друзів тих що мав – немає. ЖУКОВСЬКОМУ С.М. О, знав би, як тебе любив, І в тому Богом присягаюсь, Тому я тих і не щадив, Хто від людей хоч щось ховає. Пробач, мій друже Станіслав, Що не змогли порозумітись, А я ж тебе завжди чекав, Як вечір тишу, Гриць Марію. Прости мені, що я не зміг В останню путь тебе провести, Хоч ти для мене був завжди Символом гідності і честі 25.6.2008 р. ГРИГОРІЮ ГАРКУШІ Професору консерваторії, артисту Боюсь ходить я на твої концерти, Та як тобі це образно сказать? Бо як співаєш, то, здається, люстри Зірвуться й в небо полетять. 27.11.2005 р. НАВІЩО ПОТРІБНА ВЛАДА? Мені для того треба влада, Щоб ощасливить козачків, Бо хто ж сім’ю мою обслужить, Якщо не буде батрачків? 27.11.2005 р.