Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

І варто очі ледь прикрити – Літала в пам’яті моїй, Хоч я ще того й сам не відав, Чи ти – моя, чи я – вже твій. Я знаю, ти не Бригантина І, звісно, я не капітан, Але люблю як піді мною… Вирує справжній океан. 29.3.2003 р. В РОВЕДЕ – Хто брехне і не моргне? – Наш начальник РОВЕДЕ. 6.5.1980 р. ПРОЛОГ Це була мить найбільшого підйому Моїх думок зухвалих і страждань, Це був момент, коли душа бажала грому Й мені шептала: – Чом мовчиш? Повстань! ПОВСТАНЬ нарешті проти страху, Проти начальства і панів, Проти байдужості і себе, Проти дружини і синів! 5.4.2003 р. КОЛИ ПОБАЧУ Я ТЕБЕ Давно мені уже за південь, А серце й досі молоде, А особливо, як побачу У білій блузочці тебе. О, як мені завжди хотілось Тебе за білі руки взять, І десь в гаю рум’яне тіло Усе при Місяці злизать. 15.2.1989 р. МИ – ЗА ДЕМОКРАТІЮ На всі послуги державні Ціни піднімаються, От як хлопці з Тель-Авіва Для хохлів стараються. – Чому ж так? – Я повернувся Й подививсь на братію. – Ти що – з Місяця звалився? Ми ж – за демократію! Для трудящих все ми робим, Бо ми їх шануємо, Всі дороги на будову Їм ми пропонуємо! 16.4.1976 р.– 16.1.2011 р. «КОЗЛИХА» О, ти мій хлопчику рідненький, Звертаюсь це до тебе я, Те, що почув, синок, від тебе, То вистачить на все життя. Отож, який ти є насправді, Те вияснять вже марна гра, Бо ти шукав собі не батька, А «отпущение козла». І мама в тебе теж – «козлиха», І ти правий: за що любить? За те, що грошей торбу мала Та не дала тобі пропить? Трясти батьків, синок, не треба, В тебе свої синки ростуть, Якщо в батьків щось зайве буде – Вони самі тобі дадуть. І непотрібно корчить дурня, І прикрути свій гнів і жар, А хочеш, щоб тебе любили, Облиш пияцтво й злазь із хмар! І ти не думай, що ти супер І що хитріший ти за всіх, Тому вслухайся в кожне слово, Що старші кидають на сміх! Поваги криком не здобудеш, І годі дурника вдавати! А як ще й далі пити будеш, Тоді забудь, як батька звати. 19.6.2001 р. ШКАТУЛКА Жінка – це така шкатулка, Де суцільна штукатурка, А якщо рум’ян не стане, Хто тоді на неї гляне? 6.4.2003 р. НЕМА АНАЛОГІВ Як же можна нашу владу Не любить, не жалувать, Як таку, що на Вкраїні Вже нема аналогів. Гарно дуже, дуже гарно В нас все получається, Кажуть, що життєвий рівень Наш, мов, «повишається». Що то правда, то вже правда, Нікуди діватися, Вже квартплату підняли – Треба роздягатися. Як тобі добавлять гривню, Будуть рік брикатися, От вам, люди, й справедливість, Як тут не пишатися? 4.5.1976 р. КРАЇНА ДУБІВ Наш лад нагадує мені Завжди чомусь пісні сумні, І хочеш того ти чи ні, А мусиш ті співать пісні. Що головні дуби заграють, То всі й підспівувать їм мають. Отож, уже і доспівались, Що в дурнях майже всі остались. Бо дуб, отой, що диригує,