Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

вона – КПРС! Ну, чим різниться від СС? 26.12.1990 р. НАД РІКОЮ Пливуть хмарки над рікою По вершках плакучих верб, І несуть вони з собою Жовто-синій наший герб. 8.6.1978 р. БАРАБАН Наводнили вірш водою, Що не треба й водопою, Думку стисли, як кота, І волають: – О, краса! Скільки ж можна цею грою Хизуватись над собою, І давать таку «нагрузку», Щоб аж ноги в попу грузли? Перше, ніж кричать «Ура!», Йдіть скупніться до Дніпра, Охолоньте ви злегенька Й почитайте Симоненка. Дайте серцю відпочить. Скільки ж можна ЇМ служить? І розслабте, люди, вуші, Пожалійте свої душі! Дайте розуму спочить, Щоб він міг ще вам служить, Й пам’ятайте про свій рід! Чи приматом бути слід? Чи пригоже так людині Плазувать і гнути спину? Бо, дивись, якогось дня, З тебе зроблять ще й коня, І щоб зовсім ти не спав Запряжуть, щоб плуг тягав. А коли помреш, «болван», З шкіри зроблять барабан. 2.8.1986 р. ЙДЕ ДІВЧА Йде дівча, бува, навпроти, Що очей не відірвать, Хочеш його привітати, Щось в ту мить йому сказать, А язик, мов задубіє, Що не можеш рот рознять, Й знову підтюпцем за нею Мчишся, щоб її догнать. 5.12.2002 р. ЯКЩО ТИ СЛОН Я дивлюсь на Президентів, Тільки всядуться на трон, Як весь люд їм всім до попи – Будь то Гриць чи Соломон. Бо тоді, як слон по джунглях, Де захоче, там бреде, Бо себе вважає сильним, Ну, а сильним можна все! От чому вони всі б’ються За корито, мов слони, Бо коли свого доб’ються, То на все життя – пани! 3.11.2010 р. ЧОМУ ДО ТЕБЕ Я СПІШУ Тобі нічого не скажу І не питай, чого не треба, Чому до тебе я спішу Коли так мчиться Місяць в небо? А може ти так, як і він, Над світом ніжності регочеш, І може грому й блискавиць Ти, як і він, від інших хочеш? 23.1971 р. ЛЕДІ І ПОДУШЕЧКИ З цигарками аж по вуха, Мов живі подушечки, Сидять леді, оголивши Всі свої «ігрушечки». 6.10.2003 р. ЗАГЛЯНЬ МЕНІ В ДУШУ Залізь в мою душу глибоко-глибоко І красенем ніжним побалуйся там, І я за ту ніжність тобі, їй-же Богу, Усе що накажеш, мій царю, віддам. 26.5.1971 р. КРИЧІТЬ І ВИ – За свою горду, чесну вдачу, Скільки живу, то стільки й плачу. А хитрим, що кричать «ура!» – Квартири, премії, моря. – А вам кричать хто не дає? Кричіть і ви, як голос є... 27.5.1871 р. ПРО ПОЕТА Якщо ти вмієш прикидатись І буть, немов хамелеон, То ти відомим вже не станеш, Будь хоч і тричі ти Платон. В поета, як воно не дивно, Все, що на серці, на виду, Тому, можливо, дуже часто Він терпить радість і біду. Поет – це ніби індикатор, Де вірш як кінчик відчуттів, Поет – мембрана і локатор, Де серце з квітів і з дубців. Поет – немов стенограф віку, Йому на ранги наплювать, І якщо він родивсь поетом, Брехню не стане прославлять. Поет – то справжнє в світі диво, Душа у нього, ніби сталь,