Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Вкороти ти жиду ручки! Досить всім їм дозволяти, Щоб могли нас грабувати. Бо де є така ще раса, Щоб дозволила їм красти? А тепер до вас звертаюсь, Соломонові сини, Якщо ви такі розумні, Й нам би теж допомогли! Бо як ти людина Божа, То не будь же ти дермом, Досить пічкать свою рожу А хохлів кормить гівном. Тож, як хочеш мирно жить, Можеш з нами подружить. Научи дурних Іванів, Які вік живуть у ямі, Щоб могли по-людськи жить. І зруйнуй капкан, удав, Той, в який хохла загнав. Бо як будеш й ще нагліть – Будеш ти в огні горіть, Бо тоді вже, Соломоне, Не поможуть вам мільйони. Й пригадай той епізод, Як казав кіт Леопольд: – То ж, давайте мирно жити, Якщо хочете дружити. Бо хохол хоч не людина, Але все ж і не тварина . То ж міняй свою палітру – Бо трішатиме макітра, Бо як в нас терпець урветься, Масниця і вам минеться.. Народ прощає всім помилки, Але не вибрики кобилки. 26.1.2008 р. – 19.8.2010 р. ЯК ПОПАСТИ В КИЇВ? Тільки ліг я відпочить, Сон мені приснився, Ніби я десь у Ташкенті, В місті, заблудився. І весь день ходжу-тиняюсь І шукаю киї, І весь час в когось питаю, Як попасти в Київ? Там чемненько посміхнулись, Глянули на небо: -Щоб тобі попасти в Київ, То проснутись треба! 18.4.2004 р. НА ТВОЇЙ КРАСІ На твоїй красі дівочій Хто вже тільки не катавсь, А тому уже й не дивно Що у мене й не піднявсь. 8.8.1989 р. НЕ БУДІТЬ ЛЮДИНУ! Були колись свята і були неділі, І були в нас танці, жарти всі на всіх, А сьогодні люди ніби подуріли, Бо який без чарки може бути сміх? А колись те зілля всіх нас веселило І людей збирало в свято за столи, І старим те зілля душу молодило, І були здоровими хлопці, як воли. Ну а зараз тільки на вустах робота, І куди не підеш, скрізь – вай-вай, вай-вай! Бо в начальства вічно рот, як в кашалота, І чим більш даєте, більш кричить: – Давай. Вже не чути сміху і не чути жартів. Ну, хіба що в клубі або десь в кіно. Й то, ви вибачайте, що скажу на вухо, Будуть так сміятись, щоб не чув ніхто. І усе це ніби робиться для нас, мов, Але так, аби нас всіх не розбудить, Щоб справлять не стали люди іменини, Бо, не дай Бог, стануть більш від шефа пить... Вже у власній хаті я сиджу, як злодій, І боюсь до хати запросить гостей, Бо, не дай Бог, раптом хтось ще заспіває, А тут чорт «тверезих» принесе властей. А колись тим зіллям світ весь веселили, А сьогодні шкуру за те зло деруть, О, де тільки люди в нас беруть ту силу Щоб все це не бачить і все це не чуть? А навіщо й справді всім робочим вина? Й ті нетрадиційні жарти, і той блуд? Бо, гляди, як вип’є, піде до дружини, Ну а як же з планом завтра йому буть? Тож, яке тут свято, як вже не до сексу, І про що тут мріять, коли все болить? Як дружина хоче з мужем покохатись Ну а той, пробачте, на завод спішить. Колись люди в свято діток не робили, Бо зачати в п’янці – то найтяжчий гріх, Тому ідіотів в нас і не родили, Хоч вина й горілки в нас було на всіх. 8.11.1987 р. ХОДИТЬ ЮНІСТЬ МОЯ Ти повз мене пройшла І пішла, і пішла. Я на