Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

тебе дивлюсь: – Ходить юність моя. Граціозна, як лань, І як вітер – легенька. Милим дотиком зір Ти торкнулась тихенько. І відразу відчув Я в душі дикий голод, Й за тобою побіг І забувся про холод. 28.5.1987 р. ЕНЕРГІЯ ДОБРА Любов – це спалах, так би мовить, Який не в силах приховать, Бо якщо спалах той горить, Його нічим вже не прикрить! Любов, вона – це вічна гра, Бо в ній енергія добра. І не шукайте краще діло Ніж те, що проситься у тіло. Бо як гормони польку грають, Й царівни ноги розставляють. 8.1.2005 р. ЯКЩО ВЗЯВ ГВИНТІВКУ Не виную пацанів я, хоч скажу відверто, Що усі убивці в світі мусіли б померти, Будь то буде Президент він, будь то політрук, Якщо взяв гвинтівку до своїх він рук. 26.2.1995 р. ЯК ВСІ ДО ТЕБЕ ПРИЙДУТЬ. . Як всі прийдуть до тебе, Боже, Що з ними будеш ти робить? Куди ж їх всіх ти спать положиш? І чим їх будеш ти кормить? 26.2.1995 р. ЛОЗУНГ БРАТВИ Вижать, роздіть і обскубти – От лозунг нашої братви. Адже ми всі повинні їм, А що ж вони повинні всім? Були часи на Україні, Що всі були, як бедуїни. Подобалось царю Миколі, Щоб жіночки ходили голі. Був час коли кричали «SOS», Це пам’ятають старожили, Коли держава, як насос, Тягла з усіх останні жили. 26.2.1995 р. КОНОВАЛ На замовлення ніколи І не думаю писать, На замовлення хто пише – Тих потрібно в шию гнать. А із бідних дерти гроші Зможе тільки коновал, А тому усіх, хто жадний, Не запрошують на бал. А хапун провидцем бути Той не зможе аж ніяк. Бо хто люд роззути може, Той – страшніший, як хижак. 27.9.2007 р. Я ЗВЕРТАЮСЬ ДО ВАС Я звертаюсь до вас, поетеси й поети, Про що пишете ви, хто вам теми дає? Бо здається мені, що ви в небі літаєте, Де немає людей, де ніхто не живе. Оті вази, що грієте ви біля серця, Й запоумний, як сміх Дімин, оксюморон, Наганяють на мене таке скукотище, Що відразу душа поринає десь в сон. Може ждете похвал: – Ай да Петя, ну й геній! Може ждете похвал? – Ай, да Діма – мудрець! Та таке написать можуть в полі й олені І телята, що йдуть по грядках навпростець. Опустіться з небес та пройдіть по землі, Та погляньте на поле, на ліс, на гаї, На сестер і братів, на їх лиця святі, Що не мають чим дихать і що їсти в житті. Опустіться з небес на поля та гаї Та погляньте, як гинуть ліси, солов’ї, Як живе робітник, як живе селянин, І чому він один, і чому він один? Та пройдись по землі, походи, подивись, Чому той робітник промишляє, як рись? Що він п’є? /якщо п’є?/, і куди він іде? Що від тебе тепла, як від Господа, жде. Походи, подивись, поспілкуйся ти з ним, Та зайди не в цековський, а в простий магазин. І тоді зрозумієш, що потрібно писать, Щоб народ міг тебе поважать і читать! 3.1.1988 р. В РЕДАКЦІЇ Зайшов в редакцію – там дуб – Душитель правди і свободи, На прізвище Сашко Климук, Що світом зла він верховодить. Ну що з ним станеш говорить І що йому сказать ти смієш, Якщо куди ти не підеш – То він всім світом володіє?! 14.9.1988 р.