Том 12 - Леся Українка

Ну, так ото, значить, їхалося до Пірея дуже погано. З Пірея стало трохи краще, бо греки всі повиходили і в каюті зо мною лишилась одна пані з двома дітьми. Діти обридали, товклися над головою на верхньому ліжку, не давали гасити світла вночі, але все ж хоч дихати можна було, бо під вікном ніхто не спав і його можна було держати одчиненим (від Смірни вже почалося тепло). В Александрію ми приїхали в суботу (замість четверга) в З години дня, і там нас санітари продержали ще години 3—4 на пароході, а потім на пристані ми стояли перед якоюсь будкою, де провіряли санітарні certificate а, теж немалий час, а звідти пішли на таможню і там ще стриміли без всякого толку з годину, поки розглянуто наші речі. Через оті всі дурниці ми пропустили всі добрі поїзди в Каїр і попали в такий, що віз нас цілу ніч. Може, розумніше було б заночувати в Александрії, але вже так остогидло пробування в дорозі, що не хотілося ще один день терпіти тее лихо, та й не який то відпочинок теє розкладання та пакування, вибирання на поїзд, розтикуван-ня бакшишів слугам... Так чи інакше, ми вже в 8 год. рано в неділю 4/ХІ були в Гелуані. Кажу «ми», тому що мені товаришили ще три пані, що їхали з Росії в Гелуан і якраз у той же пансіон, де і я мала знайти пристанище. Се було добре для мене, бо вони мені дещо помогли в дорозі: як після санітарно-таможенної стоянки мене взяли спазми на александрійському вокзалі, то я вже сиділа й пила беладонну, а вони купували білети собі й мені, шукали носильщиків і т. і. Приїхавши в Гелуан, я навіть телеграм не могла зараз послати (далебі, рука не писала!), а випивши, вже не пам’ятаю, що саме, лягла де попало, не ждучи, поки приведуть в порядок призначену мені хату, заснула нечуствённо, а проснувшись десь уже по 11 рано, послала телеграми тобі і Кльоні. З телеграмою до тебе щось вийшло чудно раз мене повідомили з телеграфу, що її не доручено, бо адресат «невідомий», а потім, через день, повідомили, що вже доручено. Я, отримавши першу звістку, хтіла телеграфувати з повнішою адресою, але се вже разом коштувало б 4—5 p., та й я думала, що за той час Кльоня мав переслати в Київ мою телеграму, послану до нього. Коли він того не зробив і коли ви турбувались про мене, то я з того не винна, як бачите. Тут уже покінчилися мої злидні подорожні. Маю добру хату, південно-східну, сонячну і теплу, в ній широчезне (на французький лад) ліжко під тюлевим балдахіном, кушетка, шафа-трюмо, умивальник мармуровий, стіл, стільці, електрична лампа, підлога покрита лінолеумом (се дуже важно, інакше тут буває зимовими вечорами холодно в ноги), дають мені рано каву з молоком, в

11 г. ще молока, в 1 г. снідання, як обід, тільки без супу, в 4 г. знов молоко і чай, в 7 г. увечері обід з супом (за сніданням і обідом дають фрукти: мандарини, фініки, гранати, банани і ще якісь солодкі цитрини, та невідомої назви, щось дуже пахуче). За це все беруть навіть не 90, а 80 р. (через те, що я одразу заявила, що маю пробути довго, не менше як 5 місяців, і що хазяйка впевняється на мою сталість, знаючи мене добре). Се, звичайно, дуже мені приємно, бо тепер я напевне сподіваюся, що мені стане"тих грошей, які ви мені вже дали і які я одержу з «Літературно-наукового вісника», а більше не треба буде докладати.

Нас тепер в пансіоні 8 людей (крім хазяйки і її дитини), а сьогодні має ще приїхати двоє. Се чимало для невеликого пансіону і для початку сезону, я ніяк не сподівалась, що буде так багато «одважних»,— а, крім мене, ще, значить, 5 одважилися приїхати з Росії (решта — копти і один жид з Франції). Погода тут увесь сей тиждень дуже добра: тепло, вітру нема, ясність надзвичайна, аж не віриться, що я так недавно виїхала з дощу, і туманів, та навіть з морозу... Але, як чую, то й в наших сторонах тепер потепліло, нібито почалося пізнє бабине літо. Вчора приїхав пароход з Росії, і, кажуть, без жадних за-держок, прикрощів карантинних,— отака-то правда в світі! За що ж на нас напосідалися, «ак на того цьолта», мовляв малий Ліцик. Нехай знає Лілія, що вона мені життя врятувала отим прирядом, купленим за її порадою,— без нього, далебі, не доїхала б я жива від Алек-сандрії до Гелуана, беручи на увагу препогані умови сеї їзди. Я зовсім не знаю, що роблять подібні мені люди без таких прирядів caeteris paribus 1; певне, вони вмирають, коли не в дорозі, то по приїзді. Я се кажу не жартом. Тепер же я заплатила за дорогу тільки великою втомою, що, зрештою, починає вже проходити (але ще не зовсім пройшла). Як завжди з приїзду в Єгипет, так і тепер я якось непомірно сплю тут — лягаю не пізніше 10, а встаю вже по 8, і не раз мені ще серед дня хочеться спати. В дорозі, коли була змога зміряти t°, була вона все 37,7, а тут (крім позавчорашнього дня) не більш як 37,2, ато й зовсім нормальна (нижче 37). Невже се повітря могло так хутко вплинути? Ну, та вже ж повинно хоч щось трохи помогти, інакше за що ж було всі ті тарапати відбувати і стільки коштів марнувати?

Оце написала довго, а потім писатиму коротко — як «режим», то вже «режим». Будь здорова, люба мамочко, міцно цілую тебе, і Geschwister, і родичів. Знайомим привіт.

Твоя Леся

250. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

18 грудня 1912 р. Хельван 5. XII. 1912.

Люба мамочко!

Що ж се значить, що ні ти, ні Ліля не обізвались до мене досі ані словом? Уже місяць, як я тут, і зараз по приїзді послала тобі телеграму, потім картку, довгий лист і знов картку, і на все це ні слова відповіді. Невже ні ти, ні Ліля нічого того не одержали? Але в тім разі дивно, що мене ніхто не запитав, «или я жива, или я здорова». Адреса ж моя заздалегідь була відома (Egypte, Helouan, «Villa