знов у Хоні прийдеться вертатись, і, значить, знов клопіт з переселенням, з Марусею і т. д. Сі зимові переселення, треба сказати правду, мені вже в печінках (властиво, в нирках) сидять... Одержані літом гонорари я вже витратила на всяке залатування дірок нашого бюджету (подоріж Феоктисти Семенівни коштувала 200 p.), а тепер мені не обіцяють раніше січня заплатити за приняту вже роботу, тим часом за Маруси-ие «право учення» і т. п. треба заплатити у всякім разі раніше січня. Через те я мушу просити тебе перейняти на себе Оксанин довг і прислати мені, коли не трудно, хоч 100 р. тепер (якби 200 p., то б іще краще, але се вже не так нагально, і я прошу тебе не завдавати собі ніякого зайвого «главоболия»). Сі гроші, у всякім разі, підуть не на Єгипет, бо я не можу виїхати, лишаючи за собою злидні, се було б для мене невиносимо. Що ж до дальших присилок, про які ти пишеш, коли вони зможуть здійснитись, то вже вони підуть на Єгипет, а на домашні потреби піде те, що я маю таки одержати в січні та що сподіваюся ще заробити згодом (бо вже дещо маю виготовлене). Сього року я заробила 378 p., може, ж і той рік буде принаймні не гірший. Єгипетський бюджет приблизно такий: 300 р. коштує сама дорога (хоча сей раз як поїхати на Одесу і вжити деяких заходів, то, може, і за 250 вдалось би обернутись) туди і назад, в Гелуані я платила перший рік місячно 130 за північну хату, другий 120 за південну, а тепер думаю, що й за 100 могла б урядитись, бо моя хазяйка щось мені перед моїм виїздом про се натякала (я оце пишу до неї, запитуючи про виразну ціну на сей рік). Єсть там і за 80 р. пансіони, але то вже поганенькі і з їх користі мало. Villa Tewfik, де я жила другу зиму,— пансіон середній, але непоганий, і хазяйка його не така «выжига», як більшість тамошніх, відносилась до мене дуже добре, і мені було б у неї приємніше жити, ніж деінде. Першої зими я мала весь час уроки і заробляла від 35 до 80 р. на місяць, може, так пощастить і тепер, але се, звісно, як трапиться, і я б не зважилась будувати на сьому план свого пробування в Єгипті. Другої зими я не заробляла нічого, бо приїхала пізно, перший місяць була занадто хвора, а потім багатша публіка вже думала про виїзд, а не про вчення. Отож, значить, мені треба 700 р. забезпечених, щоб прожити місяців 4 в Єгипті (а з місяць піде па переїзд) — «то ж то сума!», говорячи по-колодяжансь-ки... Як виясняться зовсім ваші ресурси, тоді вже ви з Дорунею (на маму я не рахую) зважте, чи можете мені сі гроші офірувати, а тоді й я зважу, коли і на скільки часу могла б виїхати. Дорина дбайність про мене дуже мене порушує, і я вдячна їй за самий замір,У незалежно від того, чи зможе вона його виконати. А Микось огорчає мене не так тим, що не присилає грошей (се запевне не з злої волі), як тим, що і не озивається,— се Ъже занадто «ділове відношення»; хоч у нього зо мною холодніші відносини, ніж з тобою, але все-таки дивно, що він так уже зовсім ігнорує моє існування, все-таки, як ми жили вкупі, я не була йому лихою сестрою і тепер бачу в ньому єдиного брата, а не «довжника», від якого інтересні тільки гроші. Зрештою, може, йому так несолодко живеться, що вже ніяке листування не миле. Що ж до всяких виплат, то, може, йому буде трудно з ними, бо Наташа на зиму хоче в Київ, а се — знаєш... Боюся, що Микось повторить історію життя папи або, ще гірше, дяді Гриші. Не ведеться мужській половині роду Косачів, ще гірше, ніж жіночій, бо нас хоч подружжями доля так не обижає, як їх.
Ну, любая моя, цілую міцно тебе і Михалів. Кльоня теж цілує. Феоктиста Семенівна кланяється. Будь здорова, моя золотая.
Твоя Леся
242. ДО О. П. КОСАЧ (матері)
6 жовтня 1912 р. Кутаїсі 23/ІХ
Люба мамочко!
Дуже дякуємо за Людкевича — уже одержали. Там иайінтересніші пісні — лемківські.
Я недавно послала заказного листа Лілі в Катеринослав — якщо вона вже в Києві, скажи їй се, нехай вона поштовою заявою витребує його в Київ. Я ще забула їй написати, що планам посилки мене в Єгипет може стати на дорозі італо-турко-балканська війна,— таки справдії Адже можуть усі проливи заперти, та й у самому Єгипті можуть які-небудь «страсті» розгорітись. Поки що здоров’я моє ліпше, ніж було минулого тижня. Міцно цілую тебе і всіх рідних, хто є з тобою. Кльоня вітає.
Твоя Леся
243. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
18 жовтня 1912 р. Кутаїсі 5/Х 1912
ф Любая Лілеєнько!
Дуже дякую тобі за 200 p., і мені сором, що я досі тебе не сповістила навіть про одержання їх, але мала деякі спішні листи, а сили до писання їх було дуже небагато,
бо, як я вже писала мамі, минулого тижня було в мене знов загострення з тими дурними нирками. [...] Від 1/Х мені чогось стало краще, хоч се дуже парадоксально, бо якраз від 1-го зопсувалась погода і стали йти досить холодні дощі, а весь попередній місяць погода була ідеальна, не гірша, ніж у Єгипті буває восени, і якраз весь той місяць мені було погано, аж я нічогісінько робити не могла. Що ж се має значити?
Майже рівночасно з твоїми 200 р. я одержала 50 р. з тих, що обіцяні були тільки в січні, і се було для мене
зовсім несподівано, інакше я не турбувала б тебе так нагально своїм проханням або, у всякім разі, зменшила б йою розміри. Пише мені мама, що після 5 октября має мені послати «гонорар» (200 р.) за одну ще не надруковану і навіть не послану мою річ (я її торік вам у Киові читала), але позаяк я не знаю, чи справді ту річ можна буде надрукувати, то й не знаю, чи можу на гонорар рахувати, не кажучи вже про те, що і гонорарів таких я ніколи ні за що, ні від кого (в тім числі й від мами) не одержувала,
