Том 12 - Леся Українка

«прекрасній» каюті досі було 4 (все-таки!), а тепер буде 6 — от тобі і «просторно»! Се так буде аж до Пірея, а там остатня доба їзди, може, вже буде ліпша. [...] Тільки досадно, що вночі сусідки спати заважають, ну, але я вже навчилась вдень спати. Якось доїду. В Александрію приїдем на добу пізніше (в суботу), але й то вже слава богу.

От якось проминуло блискавицею наше стрівання — я навіть сказати нічого толком не встигла: набалакала пустого, не сказала потрібного. І навіть Дорочку як слід не подякувала за її справді надзвичайну уважність до мене. Коли вона ще в Києві, поцілуй її міцно-міцно від мене і скажи, що я не маю слів виразити, як мене порушив її приїзд. Що ти приїдеш, то я чомусь сподівалась (хоча від того, звісно, я не менше вдячна тобі), а від неї се таки був сюрприз. Мамі писатиму вже з Єгипту, а тепер ще якось не зберу думок.

Серед хаосу розмов я й не спитала твоєї думки про «Камінного господаря», хоча вона мене дуже інтересує (я таки трохи здуріла на пункті сеї драми і, здається, всім обридну нею),— як писатимеш, то згадай про се.

Ну, будь здорова, любая, милая, золотая Лілія! Поцілуй маму, Михалів, Оксан і всіх рідних. Тебе цілую міцно.

Леся

246. ДО К. В. КВІТКИ

Ц листопада 1912 р. Пірей 1/ХІ

В Пирей пришли с опозданием из-за всяких формальностей в Константинополе, Дарданеллах и Смирне. В Алек-сандрии будем только завтра, да и то слава богу, т[ак] кіак] пугали карантином. У нас в каюте было 7 человек, и все, кроме меня, укачались — ужасно! Я не чувствую себя никак, до того устала и все надоело. Целую крепко всех.

Л.

18 листопада 1912 р. Хельван 5/ХІ, Helouan,

Pension V[illa] Tewfik

Только вчера добрались до Гелуана! Устала сильно, хотя, на моє счастье, случилось 3 попутчицы до самой Villa Tewfik (русские), которые очень помогали в дорож-ных митарствах, так что обошлось даже без драгомана. У меня прекрасная комната, к тому же ремонтированная, на юго-восток. Встретили меня радушно. Я спала много, но все еще не могу придти в себя. Впрочем, ничего острого нет — просто усталость.

Целую крепко всех.

248. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

21 листопада 1912 р. Хельван Egypte, Helouan

Villa Tewfik. 8. XI. 1912

Я почала довгого листа до мами і до всіх вас, але не знаю, чи скінчу сьогодні, то поки що посилаю картку. Сьогодні мене повідомлено, що моя телеграма таки доручена — а я мало не послала другої. Я вже трохи відпочила з дороги, і t° понижчала (тепер 37,1, а то було 37,7), але все сплю страх багато і так лінуюся, що навіть не скучаю. Погода чудова, як в іюні (на сонці R 30°, в тіні R 19°), ясно, безвітряно. Хата в мене добра, на ю[го]-в[осток]; вночі сплю під літнім одіялом, вдень одягаюсь по-літньому. Цілую міцно тебе і всіх наших.

Леся

249. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

21, 23 листопада 1912 р. Хельван 8 (21) /XI 1912, Egypte

Helouan, Villa Tewfik

Люба мамочкої

Сього листа пишу тобі, а ти позволь його прочитати Лілі і іншим, хто з тобою є і хто мною інтересується, бо трудно повторяти те саме двічі. Ліля знав мою подорож до Одеси і моє пробування там, тож почну з моменту від’їзду з Одеси. Як я вже писала з Константинополя (чи тільки мої листи звідти і з Пірея одержані?), в моїй каюті було одразу 3, крім мене, всіх їх захитало (мене ні), та ще одна з їх кашляла по цілих ночах і світила світло, і се було дуже погано, бо мало що спати приходилось. З Константинополя стало ще гірше, бо вже в каюті було нас

7 (хоча ліжок 6), і скрізь була велика тіснота і галас — то греки, турецькі піддані, утікали з Константинополя, боячись, що як буде облога, то турки зо злості почнуть їх різати. Напхалося людей всякого стану, між ними чимало жінок і дітей, з усім манаттям, так що не то каюти, а й столова, і закутки для пароходної прислуги — все було зайнято. А як почало хитати, то... Тут уже й старий Данте поклав би перо, вжахнувшись. А тут іще тії зайві стоянки: в Константинополі зайвий день, в Дарданеллах зайва ніч, в Смірні ціла доба пропала, в Піреї півдня, усе то військові формальності, проводіння помежи мін (ми бачили в Смірнській затоці щоглу потопленого через міну парохода, що хотів був самостійно вибратися з затоки), санітарні візитації з приводу того, що в Константинополі об’явилась холера, поливання карболкою парохода, балачки про те, що нас посадять в карантин на якомусь острові і що нікому не відомо, коли ми будемо в Александ-рії,— все те наганяло сум і натягало нерви. Розуміється, добре почуватися я не могла, лежачи в каюті з видиханим повітрям (сидіти на палубі не мала сили, бо туди вели круті сходи, та й взагалі я довго сидіти правцем не можу), морської слабості у мене не було, але хитання механічно натруджувало нирки (якраз була «боковая качка» двічі, і трудно було вмоститись так, щоб не перекидало з боку на бік), се викликало спазми, і я тільки грілкою та беладонною від них рятувалася. На берег я ніде не виходила, бо й трудно було, та й не брала охота — якось сумно виглядали ті міста турецькі, позбавлені звичайної веселої метушні, заполонені сіро-зеленими формами війська, гуртами ранених, цілими караванами переселенців-утікачів (їх і на пристані було багато). А хто ходив у Константинополь, то казав, що воно й моторошно трохи під поглядами турків...

10/ХІ. Так і вийшло, що я не скінчила за один день листа, і то через свою глупость: пішла сама на пошту (зовсім не було в тім крайньої потреби, а так, я хтіла «попробувати силу»), і хоч се зовсім недалеко, на сій же вулиці, що й зветься rue de Poste 133, але мені воно завадило, зараз t° стала 37,5, почало скрізь боліти, було то холодно, то гаряче, а вчора цілий день боліла дуже голова і було трудно сидіти. Сьогодні вже нічого — і жару нема, і голова тільки трошечки болить, але вже