Українська література » Поезія » Том 12 - Леся Українка

Том 12 - Леся Українка

Читаємо онлайн Том 12 - Леся Українка
(36,1), як буває після тяжкої гострої хвороби. Вага була трошки збільшилася, а тепер знов чогось зменшилася, невважаючи на alimentation forte 4,— може, через те, що стало холодніше, надто вечорами. Не треба думати, що воно вже холодно, бо на сонці то навіть і зовсім гаряче буває, та й увечері в хаті, живучи без грубок, пара від дихання не ходить по хаті, як буває в Криму і на Кавказі взимку, але ж я, наче та звягельська ісправниця, забуваю, що я «не в Італії родилась», і від найменшого подиху вітру з півночі уже стискаюся. Либонь, мій організм занадто точно зрозумів закон фізики, що від тепла тіла поширюються, а від холоду стискаються. Так чи сяк, а я найлегша з усіх тут живучих дам, і мене дражнять «невесо-мою», «эфирною» та spirituelle dans tous les sens 136. Я сама не почуваю від сього ніякої невигоди, а лікар скандалі-зований, що людина мого віку і зросту важить всього 47 kilogr. Пробував дати мені риб’ячий жир, але се не пішло, казав покинути всяку дієту і їсти все, скільки влізе, але біда в тім, що багато не влазить, певне, через те, що мені заборонено (та я й сама не можу) ходити. А при лежачому режимі я ніколи не можу їсти багато (пам’ятаєш, як бувало в Берліні?). Проте мені все-таки краще, бо нема болів і пропасниці і цистит прийняв зноснішу форму (хоч не болить, і то добре), тільки чогось серце таке стало чутке, що не зносить ніякого зусилля, зараз сильно б’ється, аж я нездишуся (наприклад, як зійду 5 щаблів на рундук, як пройду трохи в осінньому пальто, як здійму кухля з водою абощо). Але я сим не турбуюся, бо се, здається, досить звичайне з’явшце в анемічних і ні на яку ваду серця не показує, просто не треба бути такою femme d’esprit *.

Лінуюся я тут сильно, ні над чим не працюю, так собі потрошку дещо переписую, та й то дуже пиняво йде. Зранку і до 4 год. я надворі, там люди заважають щось робити, а ввечері рідко маю енергію, до того ж і спати тут лягають рано всі, то й я перейняла сей звичай. Поки що не дуже гризу себе за лінощі, бо, може, й досить тим часом моїх драм, треба дати читачам обов’язковим (родичам і редакторам) відпочити, а необов’язкові, може, не так-то й помітять моє мовчання. От спогади про Миколу Віталійовича хотілось би мені написати (яко членові колишньої «Плеяди», що багато йому завдячила), але тепер ще не можу, таки просто не маю сили. Дивна річ, як була t° під

38, то писалося краще, а тепер при нормальній живу, як деревина. А що ж би то було, якби я колись зовсім видужала? Може б, усякий esprit 137 втратила, пабувши ваги... Треба б усе-таки попробувати видужати. Правда?

Бувай здорова, мамочко. Міцно-міцно цілую тебе і прошу не лишати мене довго без листів, бо се мені навіть вадить. Привіт Михайлові Васильовичу, і Ласочці, і родичам, та друзям.

Твоя Леся

18 січня 1913 р. Хельван 5/1 1913

Люба мамочко!

Будь ласкава, передай сього листа Лаврову. Твоя звістка про його заміри мене дуже здивувала, бо ніякої остатньої умови між нами не було, навпаки, він восени написав мені, що не мав грошей на видання і тому спиняє сю справу. Я не посилала йому матеріалів і не обмінялась умовами, хіба ж може він уже видавати, коли ще навіть не вмовився ні про що з автором? Чує моє серце, що знов почнеться нова серія крутійства і всяких miseres і. Покарав мене бог такими видавцями! Та що ж, коли кращим зате не ведеться з продажем книжок, а отакі крутії тільки й «преуспівають». Справи з гонорарами волію відкласти до весни, може, в ким особисто побачуся, бо заводити про се переписку тепер не маю сили; я така виснажена тепер, що кожний подібний лист то для мене як слабість, а я ж таки тут нібито для лічення живу. Я не знаю, хто саме винен у справі з Лавровим, і не знаю, до кого звертатися з докорами, а несправедливо докоряти не хочу. Може, ти знаєш, від кого то залежало?

Здоров’я моє все однаково, а ще остатніх кілька день боліло дуже вухо і голова — видно, навіяло десь,— сьогодні вже краще, але се мене дуже втомило. Було в нас так з тиждень холоднувато, але тепер знов літо.

Міцно цілую тебе. Привіт Михайлу Васильовичу і Ласочці.

Твоя Леся

256. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

18 січня 1913 р. Хельван 5. І. 1913. Egypte,

Helouan, Villa Tewfik.

Дорогая товаришко!

От і знов хтось білий в золотому Єгипті і вітає когось чорненького ще з одним Новим роком. І коли хтось чорненький обізветься, то й білий не буде мовчати, бо в Ж Ѳ може писати, а ще недавно був такий бідний, що зовсім був до нічого. Тепер єгипетське сонце вже влило в когось життя і енергії тропіки, але чи буде того колись і багато — бог знає. Нехай хтось комусь напише, бо хтось та й ще хтось die gehoren zusammen 4. Хтось когось любить.

Л. К.

я 257. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

18 січня 1913 р. Хельван 5. І. 1913.

Любая Лілеєнько!

Я не зараз відповіла тобі, бо щось оце кілька день дуже стріляло мені в ухо і в голову і я зовсім нічого не робила і була люта. Сьогодні вже тільки дуже зрідка пострілює і, либонь, до завтра пройде. Се було тому, що тут було трошки похолодніло на один тиждень. З сього бачиш, що моє здоров’я, «як пух, як дух, як пір’ячко»... Себто воно краще, ніж було дома, то рівніше і нирки ускромились, але вага не збільшується і анемія не зменшується, я вже не знаю, чого мені ще треба, щоб погладшати, а лікарі ставлять мені се в обов’язок. Ну, може, весною «раздоб-рею». Міцно цілую тебе, Михаля і Оксаночок.

Твоя Леся

258. ДО М. М. КОМАРОВОЇ-СИДОРЕНКО

18 січня 1913 р. Хельван Гелуан. 5.1. 1913

Люба РіточкоІ

Поздоровляю тебе і твою родину

Відгуки про книгу Том 12 - Леся Українка (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: