Том 12 - Леся Українка

Твоя Леся

19 лютого 1913 р. Хельван 6(19). II

Дорогой Кленя!

Как жаль, что у тебя столько времени отпуска уходит па ожидание и сборы. Боюсь, что не отдохнешь как сле-дует, а это так необходимо! Адреса Гончаренка я не знаю (он был в Киеве проездом, ради концерта), но я пишу маме, чтобы тебе сообщила, если знает, где он. Но где застанет тебя ее письмо и когда она собирается написать, это уж неизвестно. Очень неудобно вот так растеряться в пространстве, и я с нетерпением жду обещанной теле-граммы. Здоровье моє порядочно, и погода опять хорошая, а прошлая неделя была ветреная и прескверная. Целую всех вас. Я уже хочу домой (впрочем, я и сразу хотела).

Л.

266. ДО К. В. КВІТКИ

26 лютого 1913 р. Хельван 13. II. 1913

Дорогой Кленя!

Твои три открытки и газета («Закавказский робочий]») пришли почти одновременно все. Факт, сообщен-. ный в газете, меня не печалит, скорее радует, и много со-ображений приходит в голову, но высказывать их мало толку, так как на таких пространствах это ни к чему — или опоздает, или не ко времени придется. Fiat voluntas tua!1, а мне уж приходится «развивать пассивную энер-гию», т[о] е[сть] ждать терпеливо... Я бы думала, что М. следует быть откровенным (если не в письмах, то в разгово-ре при свидании), но тебе это виднее.

Здоровье моє недурно. Погода уже вполне теплая (сплю под летним одеялом), и это мне очень приятно. 3-вбй напишу сейчас. Будь здоров. Целую крепко вас всех. Знакомым спасибо за привет и поклоны.

Л.

З березня 1918 р. Хельван

...Мені дуже мило було одержати привітання від тебе і від Левенятка, і се мені підсолодило трохи враження від моїх 42-х роковин, що самі по собі не могли бути дуже приємними, бо се вже цифра така, що показує не до Петра, а до різдва. Ну, та нічого, коли минув час петрівчаних пісень, то ще, як дасть біг, поколядуємо трохи людям, поки сила.

Живу собі так, наполовину, нікуди не ходжу й не їжджу, й не хочеться мені нікуди, та, правда, і лікар забороняє рипатись, робота так іде, як і не йде,— пишу переважно листи, та й то, як напишу бува довгий, то три дні голова болить. Крім листів, тільки дві невеличкі речі написала, а то все лінуюся і навіть давнішого ніяк не спроможусь виправити та переписати, хоч і слід би. Може, тут заважає трохи й дурний курортний спосіб життя: треба ж якомога більше надворі сидіти, а надворі, де тільки є вигідний для мене куток, то він якраз і для інших вигідний, а в компанії яке вже там писання, зараз розпитування, теревені всякі, приходять араби з усяким крамом, торг, навколо галас... А тут тобі якісь мавші танцюють на паркані під дудку, або якась берберинка «танець живота» танцює (бачить його не можу), або ста-рець-дервіш головою мотає, душу з тебе вимотує (хотя-чи, власне, вимотати «бакшиш» — «п’ятака»), і отакі «орієнтальні враження» снують доти, поки не плюнеш, кинеш перо і починаєш якісь дурниці базікати з кимсь із сусідів. З одчаю я почала вчитися іспанської мови, самоучитель, звісно.

Починаю вже думати про поворіт додому, та раніш великоднього або й провідного тижня навряд чи виберусь, бо в марті ще не сподіваюся такої погоди, якої мені треба, щоб краще склеїтись перед виїздом, а в квітні треба хоч тижнів зо два як слід попектися, то, може, що й вийде з мене.

Я маю, Галюнько, до тебе прохання: чи поэволиш послати на [твою] адресу трохи книжок та паперів звичайною бандеролею? В них нема нічого особливого, переважно старі журнали тощо, але мені не хочеться їх везти в багажі, щоб не удовжувати переглядання речей

на таможні, нехай собі переглядають на пошті; а то на таможні я ж муситиму стояти при тому, а мені кожда зайва хвилина тяжка.

268. ДО К. В. КВІТКИ

9 березня 1913 р. Хельван

Дорогой Кленя!

Все ли ты еще дома? (Тебе уж надоел этот вопрос?) У нас после двух недель весны была почти неделя какого-то междусезонья со страшним ветром, тучами и даже дождем, во время которого я схватила кашель и насморк, но без жару и без неприятных осложнений. Теперь погода опять поправилась — значит, и я поправлюсь. Мне прислали немножко денег из Києва, и это очень кста-ти, так как иначе я была стеснена в ороке выезда, а теперь могу хоть и до пасхи пробыть, если надо будет. Целую вас всех.

Л.

269. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

12, 13 березня 1913 р, Хельван

Люба мамочко!

Я дуже рада з твого листа і з того, що ти загоджена моїм поясненням. Щодо уміщення моєї речі в «Дзвоні», то ти маєш рацію, але ціла та історія з моїм співробітництвом там то цілий комплекс того, що тій редакції подобається називати «хитрощами»,— се трудно «пером описати», нехай вже колись розкажу. На жаль, я мала необережність пообіцяти їм ще одну річ, а ти знаєш, як я релігіозно ставлюся до обітниць, кому б вони не були дані, але я думаю, що на тім і покінчаться мої відносини

з сею хитроумною редакцією — j’en аі assez une fois pour toutes!138 А тим часом я прошу тебе, скажи від мене Сірому (мені не хочеться писати до нього, бо він не завжди відповідав на листи), щоб він зняв моє імення з списку постійних співробітників «Дзвону». Було умовлено і прийнято редакцією, що те ймення в списку буде уміщене тільки тоді, коли я виразно те дозволю, а я того ще не дозволила, навпаки, виразно писала, що хочу ще перше побачити, чи «ко двору» я прийдуся в новому виданні (а для того, розуміється ж, мені перше треба познайомитися з тим, що і як там буде писано). Тим часом імення моє було уміщене ще в проспекті, невважаю-

ч и на те, що я того не хотіла і що редакції моя воля була добре відома (се перша з «хитрощів», а були ще й інші...). Правда, мені не першина таке поводіння земляків (а часом і не земляків) з моїм іменем і з моєю волею, але ж всяка приємність може нарешті обриднути, коли повторяється занадто