Том 12 - Леся Українка

Tewfik»). І «РІідний] кр[ай]» я вже давно не бачу, а Кл[ьоня] пише, що і там він його не одержує. Чи не трапилось чого прикрого у нас в родині? То вже ліпше і се написати, бо про лиху річ відомість завжди доходить, часом зовсім несподівано і з грубих рук, і тоді вона ще тяжче вражає. Не бійся мене стурбувати, бо я вже й так турбуюся і не думаю, щоб се було мені на користь. Якби не се, то було б мені тут непогано: погода чудова (раз тільки йшов дощ), я, здається, поправляюсь, одна біда, що примушують їсти багато, бо в мене тепер 25 фунтів не стає до моєї звичайної ваги, а тут сьому надають велике значення. Я, зрештою, думаю, що «не в коня корм»... Нетерпляче жду звістки від тебе. Міцно цілую тебе.

Твоя Леся

251. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

21 грудня 1912 р. Хельван 8 (21)/ХІІ 1912, Egypte,

Helouan, Villa Tewfik

Любая Лілеєнько!

Що таке з тобою, з мамою і зо всіма вами? Місяць і 4 дні, як я тут, і досі ні стрічки ні від кого з вас! Особливо мене лякає, що ти навіть і тих грошей не переслала,— не те мене лякає, що лишуся без грошей (маю тепер 400 р. готівки і, значить, можу minimum до половини мар-та прожити та й на поворіт стане на білет), а боюся я, що, певне ж, тобі щось дуже серйозне стоїть на заваді, коли ти, звичайно така акуратна, тепер наче одмінила свою натуру. Я вже написала мамі тиждень тому, і коли через тиждень не матиму відповіді, то буду телеграфувати, бо далі вже не можу витримати сеї непевності й тривоги за всіх вас. Не годилось би, справді, так мовчати, бо хоч і говориться pas de nouvelles — bonnes nou-velles *, але кожен говорить се тільки іншим, а ніколи самому собі... Тільки з того факту, що мені стали посилати «Раду», я догадуюсь, що се ти про мене подумала.

Мої nouvelles 134 поки що такі: я вже нарешті виспалась після препоганої подорожі, зробила тижнів 3 тому аналіз, і показалося, що нефритичний стан уже минув... Але важу я на 10 кілограмів] менше, ніж звичайно важила (тепер всього 48,7 кілограма], себто менше 3 п[удів]), і t° хоча ліпша, ніж була дома, а все ще перебігає через

37, увечері переважно 37,2, але вище 37,5 вже не буває. З огляду на мою «эфирность» лікар посадив мене на «уси-ленное питание» та на риб’ячий жир, і вже мені встигло остобісіти і те, і друге. «Питаться» то вже буду, але жир — сяк-так доп’ю одну оцю пляшку та й дам собі відпочинок, бо мені той жир труїть усі ранки до полудня, одбиваеться, мутить, хай йому цур! Навіть на нерви впливав — я ще звечора зо страхом думаю про завтрашній ранок.Не думаю навіть, щоб се було корисно. Мені, безперечно, корисна оця погода, що тут стоїть: ясно, тепло (тепер пишу надворі, в одній сукні, і то не найтеплішій, і мені гаряче навіть), дощ був тільки двічі (дві ночі підряд), холоднувато було днів 3—4 (не підряд), так що треба було сидіти в пальто, а то все «олімпійська погода». Сором буде не поправитись. Та я вже й тепер, здається, поправилась, і поправилась би ще й не так, якби ви мене не мучили мовчанням.

Лілеєнько, любая, золотая, напиши мені хоч слово! Міцно цілую тебе і Михаля.

Твоя Леся

252. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

27 грудня 1912 р. Хельван 27 (14)/ХІІ 1912

Люба Лілеєнько!

Нарешті я одержала від тебе картку! А то вже, дале

бі, хтіла розсилати телеграми, хоч се і дуже дорого стоїть. Бідне Михайлятко, де ж се воно тую капость захопило? Певно, в вагоні. Напиши, як там Оксаночка junior 4, чи уминула халенки, і як мається Оксаночка major2 (senior 3 ще рано казати). Тут одна колишня льєзька студентка дуже інтересується, чи не знає Оксана, де поділись із Льєжа студентка Шакол з своїм нареченим і студентка Телетова з чоловіком, якщо знає, то нехай сповістить, де вони. Я тепер не пишу Оксаночці окремо, бо не знаю, чи правила вашого караптину дозволяють передачу паперів, і, крім того, саме сьогодні я дуже зайнята і листами конечними (взагалі запущеними), і так деякою роботою. Се я вже починаю трохи до норми приходити, а то 1V2 місяці по приїзді була якась лінь стигійська і я абсолютно нічого не робила. Тепер я вже маю один урок французької мови, тут-таки в пансіоні: тричі на тиждень по 1 годині, плата 10 p., не так-то багато, але зате не втомно, і все-таки 10 р. «і то гроші». «Я вже писала тобі про аналіз і пораду лікаря (лежання і «усилеиное питание» з риб’ячим жиром та по 1V2 грама urotropini 135 на день). Поради я слухаю, але результат поки що ніякий: вага не збільшується, а зменшується (було 48,7 kilo при початку режиму, а через два тижні 48,4), може, се щось випадкове, а може, мені той жир вадить, бо дуже бридко його пити, він од-биває апетит і впливає на нерви препогано. Ось попробую кинути жир і, напевне, погладшаю. Дуже погладшати я не можу, я свою натуру знаю, але я позаторік тут важила

59 кілограмів] з лишнім, то мушу і тепер сього досягти. Все-таки мені ліпше, спазмів нема і цистит наче трохи заспокоївся, тільки при кожному рухові чи зусиллі чимала задишка і биття серця, але се, певне, анемічне. Погода все добра, дощ був за весь час двічі, раз великий, раз малесенький, і то вже всі пищали, що се не по правді. Вечорами багаті єгиптяни напинають такі пальто, що й на мороз годяться, а ми просто сидимо в пледах (часом, правда, ховаємось в хату), удень же сидимо в самих сукнях (ось і тепер я так пишу надворі) і забуваємо, що се різдвяний сезон. До речі, либонь, уже час казати: святий вечір! Святкуйте здорові і мене згадайте. Цілую міцно тебе з Михальом і Оксаночок.

Твоя Леся

253. ДО Л. М. СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ

Кінець 1912 р. Хельван

... З Миколою Віталійовичем зв’язані в мене спогади найдорожчих молодих літ, в його хаті стільки незабутнього пережито! Старицький, Лисенко