Українська література » Поезія » Том 12 - Леся Українка

Том 12 - Леся Українка

Читаємо онлайн Том 12 - Леся Українка
нам тоді жаль нічим пе втишимий, та й не тільки нам, а, може, й тим нащадкам, що не так мертво-байдужо подивляться на працю Колесси, як його сучасники. (Я справді не знаю, чим пояснити сю байдужість!) Я через те списую се все так просторо, щоб ти не думала, що авторське самоочарування приводить до бажання бачити цю статтю скоріше надрукованою. Коли ти згодишся, що з нею слід спішитись, то, може, пустиш її не в чергу і друкуватимеш більшими шматками. Що вона досі не була написана, то се тому, що досі все була надія, що ще таки обізветься якийсь критик, справі з думами непричетний (для діла се було б ліпше), але тепер вже на се втрачена надія. Рецензію писати через 4 роки по виході книжки якось смішно, то от і вийшла стаття, а статті тії завжди якось розлазяться не своєю силою, тільки почни писати... Ох, жаль мене брав, пишучи оцю статтю під диктовку! Що, якби сьому авторові та не треба було стільки писати «матеріалу архівного» (адже «для мишей» пишеться) для зарібку!.. Може, я пристрасна, але мені таки здається, що тратим ми на ньому критика і етнографа, та, може, й ще кого. А все через ті прокляті злидні... Ну, та що вже там собі жалю завдавати! Не поможе.

Що ж би про нас написати? «Слава богу, нічого нового». Завтра Кльоні скінчиться «одпуск», проведений таки дома, бо коштів не стало кудись виїхати. Феоктиста Се-менівна ще в Києві і, либонь, забариться, бо її чоловік слабий (хоча, в якому саме він стані, з її листів йе можна розібрати). Я при такій погоді, як тепер, почуваюся ліпше, але t° все-таки морить, бо «норма» її тепер серед дня 37,4, а ввечері нижче — не знаю, що се за порядок такий. Минулого літа хоча бували дуже гострі кризи, але норма була краща помежи тими кризами. Се вже, видко, зима з тим гострим запаленням нирок посунула той хронічний процес наперед. Як так буде щороку, то цікаво, на скільки років се протягнеться...

Сю посилку адресую Михайлові Васильовичу, бо чогось я не певна, щоб ти в іюлі всиділа в Києві, а він же таки мусить сидіти.

Біда моя, що не вмію коротко писати, а просторо не завжди можу, от задавнила листування — досі й Дорі як слід не написала, а тепер і не знаю гаразд, де вона. Либонь, у Кишинові? Лілі Кльоня писав недавно, та боюся, чи не понаписував яких «страхів» про мене, бо чогось він дуже турбується та вражається моїм станом здоров'я, хоча воно проти зимового все ж ліпше, але, може, збоку видніше стан речей, ніж суб’єктивно. Все ж таки «пишу — значить, існую», а от як перестану зовсім писати (не листи), тоді вже, либонь, кепсько буде.

Міцно цілую тебе, мамочко. Бувай здорова. Як з твоєю ногою тепер? Кльоня тебе вітає.

Твоя Леся

Тут прикладаю свою домашню фотографію (зняту в нас на балконі). Як бачиш, вигляд у мене все однаковий.

237. ДО М. В. КРИВИНЮКА

12 липня 1912 р. Кутаїсі 29.VI 1912

Дорогий Михайле!

Будьте ласкаві передати мамі посилку і листа до неї. Я тому затруднила Вас сею посилкою, що не знаю, чи мама не виїде куди па іюль,— вона, здається, збиралась — та, може, й п. Петруненко дістав відпустку. Якщо мама таки в Києві, то тим краще, а як виїхала, то Ви вже сховайте посилку до її повороту, а не пересилайте, бо страшно, коли б вона, мандруючи, ще й не загубилась, а вопа існує на світі тільки в одному сьому примірнику і втрата була б уже абсолютно «невідклична», бо написати вдруге не стане ні часу, ні змоги. Я забула попросити маму в листі (на той випадок, якщо се прийдеться перед виїздом маминим куди-небудь), щоб вона не брала з собою в дорогу сеї речі (її, властиво, недовго переглянути й за якусь годинку — бо то тільки розмашисто та широко написано, а тексту не так і багато). Прошу се переказати.

Як то досадно, що Ваша подорож до нас розстроїлась. Щоб воно скисло, Ваше і Лілине «начальство» чи хто вже там винен з того, що Вас прив’язано на все ліїо! А нас от прив’язала «фінансова криза», і моя хвороба, і короткий термін відпустки (тут-бо теж добра «каторга»!). Се вже завтра «последпий день она плясала», а там уже знов почнуться «входящия»...

Про своє здоров’я я вже мамі написала, Кльоня писав Лілі, то, либонь, матимете поняття про сю скучну матерію, що мені самій і надто обридла. Кльоня все сокру-шається, що я зимою не їздила в Єгипет, а мені здається, що «не поможе бабі кадило...», проте рипіти буду, певне, ще довго, так що особливої причини турбуватись за мене нема. Ніхто ж і не привик, щоб я була здорова, то про що ж так журитись? Я собі навіть потрошку цяпаю пером по паперу (як от зображено на сій фотографії, де я вийшла—бачите, яка? гладка), і дехто вважає теє цяпання навіть великою роботою. Mein Liebchen, was willst du noch mehr?.. 1

Я втомилась листом до мами і вже не можу написати до Вас так, як би хотілось (я тепер, як томлюся, то глу-пію дуже), то Ви вже «не обезсудьте», а скіичити треба таки тепер, бо завтра рано треба відправити посилку.

Коли знайдете час і настрій, напишіть до мене. Я хоч не ображаюсь мовчанням, коли знаю його причини, але радуюсь тим більше, коли те мовчання переривається розмовою. Ви от невдоволені з свого життя в Києві, а пожили

б Ви, не дай боже, тут! Тоді б знали, яку ціну мають листи з рідного краю, та ще й від приятелів!

Будьте здорові! Ми обоє цілуємо Вас.

Ваша Леся

238. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

Липень 1912 р. Кутаїсі

...Кошиця (будучого дирижера музики до сопілки в «Ліс[овій] п[існі]»!) на «РІідний] к[рай]» і на всіх, хто має відношення до статті, і тим стягти помсту в виді навмисного «провалювання» музики тієї. Я то думаю, що се вже надмірний страх, і сміюся з того, а Кл[ьоня] нагадує мені твої запевнення, що «Блак[итну] троянду» критики «провалювали» ради помсти за твій антисемітизм (я знов-таки думаю, що вона провалилась сама собою і в значній мірі по заслузі). По-моєму, уступ про Кошиця сам по собі не дуже важний, бо то критика не того,

Відгуки про книгу Том 12 - Леся Українка (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: