Том 12 - Леся Українка

Ліля начебто мені казала, що і Ви, і вона можете мати 2 місяці відпустки сього літа і що сі 2 місяці могли б віддати нам. Хотілось би знати, які саме місяці дадуть Вам. Кльоні вже дано відпустку на іюнь, і спочатку він було зважив пересидіти її дома, нікуди не рипаючись, бо й грошей у нас мало, але, відай, прийдеться йому хоч кудись недалеко в гори виїхати, бо в нього нерви прийшли в дуже лихий стан ва два роки безперервної роботи (та й перед двома роками був тільки невеликий перерив, коли він возив мене в Єгипет), і, либонь, треба їм ліпшого ремонту, ніж можна осягти в незмінній обстановці та ще й у місті. Все ж таки, якщо Ви приїдете саме в іюні, то треба йому прийняти се на увагу. Яу всякім разі не думаю з ним їхати, бо як маю тратити гроші літом, коли мені все ж бував ліпше на здоров’я, то ліпше вже сховати їх на зимову подорож, без якої вже навряд чи обійдеться, приймаючи на увагу сумний досвід двох останніх зим.

Як я вже писала Лілі, тут перша половина літа бував мокріша від другої, але, може, се Вам нічого, та, може, й рік на рік не приходиться. От лило цілу весну безперестанку, то, може, вже на літо запасу не стане. Тепер, нарешті, тепло і гарно. А приїхати Вам до нас на Кавказ крайня пора тепер, бо на той рік ми вже, може, на Кавкаэі таки не будемо, принаймні постараємось виїхати з нього, бо сумнівна втіха тутешнього життя коштує дорого, а оплачується мало, мої ж «запасні фонди» вже вичерпані. Проте ж, як хто це бачив Кавказу, то таки його бачити варто, бо"поети зовсім не брешуть, «воспіваючи» його красу, а про матеріальні невигоди писати не личить поетам (принаймні в віршах, в приватних листах дозволяється).

Сподіваючись приємної відповіді, що Ви таки приїдете, я прошу Вас, як і Лілю, зібрати для мене щось а новинок літератури нашої (що вийде і що в руки впаде), а спеціально історію літ[ератури] Єфремова і рецензію на неї Франка, що друкувалась у «Ділі», не знаю коли саме (може, п. Петр[уненко] знає).

Здоров’я моє наче поліпшало, невважаючи на поганеньку весну, t° нормальніша, і болів менше, раз я навіть виходила з дому, хоч і недалеко. Користаючи з того, я трохи попрацювала, але результати тої праці ще приховаю — нехай-но люди від мене відпочинуть, нема чого «в зуби нав’язати» правда?

Бувайте здорові. Кл[ьоня] і Ф[еоктиста] С[еменівна] Вас вітають. Ф[еоктиста1 СІеменівна], може, побачить Вас раніше, бо за тиждень збирається в Київ та, може, й іюнь там пробуде. Цілую Вас і маму, привіт піановії Петріуненку]. Де ж тепер Дора?

Ваша Леся

232. ДО Л. М. СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ

Початок червня 1912 р* Кутаїсі

...Здоров’я у мене тепер таке тонке, що навіть за таку періодичність роботи, як Ви визначаєте, я ручатись не можу, бо от, наприклад, від різдва до великодня сього року я абсолютно нічого не могла писати, та й се фраза, що я пишу «только в припадке умопомешательства», бо я тоді тільки можу боротись (чи скоріше забувати про боротьбу) з виснаженням, високою температурою і іншими пригнітающими інтелект симптомами, коли мене попросту гальванізує якась idee fixe d, якась непереможна сила. Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга,— отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу zu-sammengeklappt 2, як порожня торбина. Отак я писала «Лісову пісню» і все, що писала остатнього року.

6 червня 1912 р. Кутаїсі 24/V 1912, Кутаис,

Джаяновский пер[еулок], д[ом] Чхеидзе

Дорогий товаришу!

Стараюсь я привикнути до довжезних пауз у нашому листуванні і все-таки не можу — якось турботно стає, чи не хворі Ви, чи не розгнівались чого... Може, я коли й зайве що напишу, та Ви вже не беріть мені за зле, бо сама ж я ніколи зла того не маю в думці, як пишу до Вас. От собі пишеться усяке, що на думку спаде. Та хіба ж не так воно слід між товаришами?

А то ще особливість нашого листування: ніколи я не певна, чи застану Вас своїм листом там, куди пишу. Так і тепер. Може, Ви тепер уже не в Москві, а тоді моє прохання (я таки вічно з проханнями! Аж сором!) прийдеться трохи невчасно, та вже я його таки напишу. Ото, бачите, гнітить мене моя «необразованість» у рідній історії, себто, розуміється, елементарні відомості я маю і дещо там читала, але перводжерел (літописів головно) зовсім мало куштувала і через те не знаю стилю, «пахощів» давніх епох, а на чужу інтерпретацію не покладаюсь. Мені здається, що якби я с а м а прочитала якусь там Волинську літопись чи Самовидця, то я б там вичитала щось таке, чого мені бракує у сучасних істориків (не виключаючи і Грушевського), а потім, може, й сказала б щось таке, чого ще не казали інші наші поети. От моя «Бояриня» тепер уже мені здається якоюсь елементарною, schwarz und weiss *, а, певне, вона була б інакша, якби я була більше «образована». Роїться мені в думці кілька тем — із боротьби християнства з «релігією предків моїх», і з часів татарських наскоків (баладний мотив про брата і сестру), і з цехового волинського життя, вабить мене образ Костя Гордієнка (не так його самого, як подібного до нього)... Багато чого такого (не з політичної історії, а з культурної), і нічого того я не пишу «един-ственно от необразования». Але я не маю ніякої змоги образуватись хоч трохи, коли Ви мені не поможете. Скажіть, на бога, де я можу тих перводжерел здобути? Чи їх можна купити, чи їх треба десь просити? Коли можна

купити, тільки не дуже дорого, бо грошей у мене мало, то скажіть, що і де, а я вже куплю, коли ж треба просити, то вже поможіть випросити, бо мені самій, без Вашої поруки, може, і не дадуть. А коли щось і самі пришлете, як тоді Aulard’a127, то я вже не знатиму, як Вам і дякувати. Але Ви бачите, яка я? Все прошу *, а сама, здається, ще зроду ніякої послуги Вам не зробила. Я вже не знаю, чому воно так виходить, тільки не з браку охоти у мене чимсь