Том 12 - Леся Українка

і Йоасаф, старохристиянський роман», його ж «Слово о Лазареві воскресенії» і його ж «Апокрифи» (їм єсть якийсь просторіший заголовок, але я його не можу згадати). Коли дістати можна сі книжки без великого клопоту (може, Черняхівські дадуть, мабуть/у їх є), то пришліть, бога для, а я обов’язуюся вернути, кому й коли скажете. Коли всіх не можна дістати, то хоч би «Демонологію» та «Апокрифи». Купити сього всього, на жаль, тепер не можу, і як добрі люди не поможуть, то так і буде, хоч книжки сі мені потрібні не для цікавості тільки. Не знаю, чи Ліля вернула мамі ті книжки, що я В. позичила, коли ні, то вони всі у Лілі. Посилати сюди книжки, хоч і небагато, ліпше посилкою (за пересилку попросіть заплатити маму, а ми з нею порахуємось), бо за довгий шлях бандеролі розриваються і книжки можуть пропасти.

Не знаю, чи не пропадає отак і «Вісник», бо я ні XI, ні XII кн[ижок] не одержала (а X прийшла в шматках бандеролі), — прошу передати се експедиції при нагоді. Коли побачите Сірого, то скажіть, що я прошу книжки («Вісник») і належні мені гроші прислати сюди так, щоб я встигла їх тут же й одержати, а то я 20 січня знов перебираюсь у Кутаїс, буде плутанина з адресою і клопіт з поштою, тим часом мені невигідно ждати надіслання аж до того часу, коли встигну подати нову адресу (тепер я ще сама її не знаю).

Вас я не «побуждаю» до скорішого надіслання тих книжок, що прошу, бо знаю, що Ви й так ніколи не баритесь, а як забаритесь, то, значить, тому будуть незалежні від Вашої волі причини. Прошу тільки не забути, що 20 січня мене вже тут, в Хоні, не буде. Розуміється, нову адресу подам мамі, як тільки знатиму сама, себто як знайдемо собі домівку в Кутаїсі.

Дуже дякую Вам за надіслану рецензію п[ані] Русової і ще більше за переписану власноручно польську рецензію. А знаєте, що п. Русова напевнісінько не читала збірника, тільки давно колись читала (або переглянула) «Кассандру» та «У полоні», тепер же пробігла «Три хвилини», ото й усе? Се доказується тим, що їй здалось, ніби «На руїнах» теж написане з тою ж самою ідеєю, що й «У полоні», та ще тим, що ні словом не згадує «Йоганну», а, зпаючи п[ані] Русову, я знаю, що ся річ була б їй най-інтересніша з усього збірника, якби вона його читала. А те, що вона каже про «ковані фрази», то сей неврозу-мітельний термін я розумію як дань традиції, що наказує всіх нащадків Пчілки й Старицького до 14 коліна вважати «ковалями» коли не слів, то хоч фраз чи вже не знаю там, чого.

Се Вам скажу так — до історії критики, може, напишете розправу: «З секретів критичної творчості»...

З польської статті мені найбільше сподобалось те, що «Кассандра» страшна для поляків. От не знала я, чим їх можна злякати. Ся похвала, по-моєму, найбільша, а то вони все хвалять нас за «тихий смуток», «резигнацію» і подібні зовсім не страшні речі, та пора вже їм завважити, що й ми можемо мати «сильну руку». А ви з мамою не думаєте, що то «не педагогічно» посилати мені стільки дифірамбів? Пам’ятаєте: «Вещуньина с похвал вскружи-лась голова»?... От розбалуюсь, то таке почну писати — «хоть корове на рога повесь». Бували такі приклади в історії.

Ліля писала, що Максим Іванович тепер живе у мами. Де він там поміщається? Кланяйтесь йому від мене. А Михайло, певне, до Лілі поїхав. Коли ні, і його привітайте та скажіть, що не пишу йому зокрема, боячись од-бирати йому час на відповідь мені, а писати і зовсім не ждати відповіді се вже энов героїзм.

Будьте здорові і в сім в новім році.

Щиро прихильна до Вас

Л. Квітка

Початок 1912 р. Цулукідзе

З Новим роком! Люба мамочко, поздоровляю тебе і дякую за твої привіти. Микосеві я написала, а Дорі вже напишу в Кишинів, як переїдемо на нову оселю. Якщо Дора ще в Києві, то скажи їй, що я її 40 р. одержала і дякую їй. Ти досі вже отримала мого великого листа, з того часу нічого «не наслучалося» (слава богу, кажуть волиняки). Сього року здоров’я моє держиться ліпше, може, якось протриваю зиму без катастроф, так що на Хоні не маю за що скаржитись. Ну, сей раз слово недовгеє буде, згодом напишу більше. Цілую міцно тебе. Кривинюкові, Ласочці і кому там ще (Макс[им] Ів[анович] ніби у тебе?) мій привіт. Родичів цілую і поздоровляю.

Твоя Леся

226. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

7 лютого 1912 р. Кутаїсі Кутаис, Джаяновский переулок,

д[ом] Чхеидзе. 25. І. 1912

Люба мамочко!

Ми вже перебрались у Кутаїс і сяк-так урядились. Не можу сказати, щоб я втомилась перебиранням, бо нічого не робила і навіть своїх речей не вкладала — саме була слаба. На водохреща випав невеликий сніг, похолодніло, хоч і не дуже, а сього вже було досить, щоб розкиснути. Жару великого не було (37,7), але загальне почуття погане, живіт болів, і боки, і спина, найгірше те, що їсти нічого не могла і не хотіла, через те схудла і ослабла. Ще й тепер далеко не все їм і якось не можу ще прийти до норми. Так і їхати мусила нездоровою, бо суд не дав Кльоні ніякого «срока на переезд», і ми вже скільки можна зволікали та й приїхали майже на саме засідання, де він мав уже «доклади» читать. Але сей переїзд мені, видимо, не пошкодив, бо все-таки мені, хоч і помалу, та кращає. Квартира тут суха і тепла, вся обернена до полудня, і дім стоїть на горі, далеко від річки. Погода вже зовсім весняна, ми часто в самих сукнях без пальто сидимо на балконі. Тепер вже, може, буде мені добре.

Бувай здорова, люба мамочко, цілую тебе міцно.

А, правда, маю просити, щоб ти передала Сірому мою адресу і нагадала б йому, що пора вже вислати мені належні гроші, як від себе, так і від «Літературно-наукового вісника». Я не одержала тої книжки, де кінець «Руфіна» (XI), а XII одержала з великим опізненням, бо вона блукала через неточно написану адресу. Нехай Сірий удержить з моїх грошей скільки треба на річну передплату, загублену книжку я прошу вислати вдруге на нову адресу, і взагалі чи не