Том 12 - Леся Українка

тільки не спішаться з тим межи люди, бо вважають се марни-цею (для того й точна дата стоїть під віршиком). Інші дві речі задовгі для «Рідного краю». Тоді, як лагодила ту посилку, хотіла тобі одну невеличку річ переписати, та тоді якось не стало сили, а потім я подумала, що воно якесь наче фельєтонне (зветься «Музині химери», а тема — що муза ніколи не хоче робити того, що «мусить», а тільки те, що забагнеться). Воно вже теж років три як написане, та все вилежується. Взагалі ж усі ті речі, що я вважала вартими друку, остатніми часами були довгі, як ти й сама завважила. Крім того, мені якось неприємно і з тебе конче брати гонорари, як і з інших (бо я і так же взяла від тебе гроші на Єгипет ні за що ні про що), а не брати, на жаль, не можу, бо се тепер не розкіш, а потреба, от і се мене якось стісняло та стісняє й тепер...

«Лісову пісню» я потім так відхорувала, що боялася повороту зимової історії, інші речі менших нападів коштували, але жадна не минула дарма,— вже нехай ніхто не скаже, що я «ні горівши, ні болівши» здобуваю собі «лаври», бо таки в буквальному значенні горю й болію кожнісінький раз. Та ще, як навмисне, ледве заберуся до якоїсь спокійнішої роботи, так і «накотить» на мене яка-небудь непереможна, деспотична мрія, мучить по ночах, просто п’є кров мою, далебі. Я часом аж боюся цього — що се за манія така?..

Що ти мене «не просиш», то се зовсім натурально, але що й н і к о г о, то вже даремне, бо не кожне ж одважуєть-ся непрошене пертись до хати. От, наприклад, «Українська хата» мене не просила, і я тільки через те до неї не пишу, бо звідки ж я знаю, що мене хотіли б там бачити? Се ж тільки «починаючим» випадає «пробувати щастя» хоч і не проханим, бо інакше ніхто не довідається про їх існування, а з руки людини, вже відомої добре, се'було б накиданням. Я принаймні і від Грушевського виразних запросин ждала, як він перенісся у Київ, дарма що вже бувала у нього не раз «по тім боці». Без запросин ходжу тільки до родичів і приятелів, а більш ні до кого (хіба що з церемонним «візитом» чи «по ділу»). Думаю, що так і багато хто робить.

Ну, однак, і листище! Чи буде йому кінець? Ще хочу Дорі і Ласочці написати. Щоб не повторятись, напишу Ласочці про те, що хочу просити тебе дати, а її прислати. Чи Ліля привезла тобі ті книжки, що я позичала в тебе? Я їй послала їх ще в сентябрі чи в августі вкупі з великим транспортом інших речей (знаю, що вона його в свій час одержала) і просила одвезти тобі. Коли не одвезла, то вони у неї досі.

От і мало не забулаї Коли і як думає Наташа видавати свій збірник? Кльоня просив передати, що коли вона потребує, а не має записаних мелодій до тих пісень, то він може їй дати ті, що записав з мого голосу (єсть на всі обряди), якщо тільки те видання буде під якою нашою

(в ширшому значенні), а не чужою фірмою. По-моєму, це слід би. Хоча, звісно, краще би мелодії просто від «народу» записати, але ліпше так, ніж ніяк. Може, перекажеш про се, при нагоді, Наташі і сповістиш, що з того вийде? А я дуже рада, що Наташа і Юрчик такий несподіваний «реванш» урядили Микосеві... Тільки сього ти поки що не переказуй Наташі, а то вона ще «затнеться». «Ниче-го, ничего, молчание...»

У нас новина є тая, що вже нам тільки місяць лишилося бути в Хоні, бо 20 января Кльоня вже має бути «прикомандированим членом суда» в Кутаїсі. Се значить — робитиме те, що роблять члени окружного суду, а гроші йому йтимуть як помічникові, себто ті самі, що й тепер. Ліпше се тим, що на службу не щодня ходити і що робити, може, трохи менше буде, зате робота дуже серйозна і роз’їзди, може, трудні будуть. Ну, та будемо в Кутаїсі, то хоч канав та пансіонів позбудемося. Тут робота дуже нерівна і нервова — часом днів 2—3 якийсь просвіток, а часом мало не до півночі сидить у тій камері. Таки, здається, ліпше буде, як вирветься з неї. Здоров’я його щодо грудей — нічого собі, з горлом трохи ліпше, ніж торік, а з нервами не раз дуже погано, надто по ночах, але це й не дивно на такій клятій роботі...

Моє здоров’я ліпше, ніж торік було о сій порі, а зовсім добрим воно ж не може бути.

Ну, бувай здорова, люба мамочко! Тут у нас уже попідвіконню колядують, тож можна вже сказати: «Свя

тий вечір, добрий вечір». Всім, хто з тобою тепер, моє вітання. Кльоня і Феоктиста Семенівна кланяються тобі.

Святкуй здорова. Ще раз цілую.

Твоя Леся

224. ДО Ф. П. ПЕТРУНЕНКА

4 січня 1912 р. Цулукідзе Хоні, 22/ХІІ 1911

Вельмишановний пане Петруненко!

Вибачайте, що я в свій час на Вашого листа не обізвалась, але я взагалі можу писати листи тільки зрідка, інакше не стало б сили на щось інше. Ви і мама даремне так «драматично» віднеслись до мого проекту про ті переклади, бо 1) я всіх київських чуток не знаю, 2) не дуже й збиралась сама з тими добродіями в спілку йти, а думала урвати з них «хоть шерсти клок», а втім, Ви маєте... І цур їм навіки, перейдім «до порядку дневного».

А порядок вже звісно який — буду знов Вас експлуатувати. Оце написала листи до мами і Дори, та не знаю, чи в Києві вони обидві на сей час; коли ні, то, будьте ласкаві, перешліть листи, куди треба (тому папір кожний окроме, що, може, вони й в різних напрямках роз’їхались). Коли мама дома, то попросіть у неї для мене що знайдеться в хаті от із сих книжок (усе етнографія): «Етнографічний збірник», т. VII, «Галицькі народні новели» (той же збірник, т. XII—XIII, «Галицько-руські народні легенди»). Той же збірник, т. XV, «Знадоби до галицько-руської демонології» (сей останній найбільше мені бажаний).

Я начебто бачила сі томи у мами в шафі.

Ще якби можна дістати від кого в позику Франка «Вар-лаам