Том 12 - Леся Українка
Кльоня посилає тобі колядку, написавши її наново по пам’яті, бо хоч і єсть десь той запис, що він зробив з твого голосу, та шукати його дуже довго було б, а часу мало. Коли ти побачиш, що в сьому записі єсть яка помилка, то напиши, ми тоді вже знайдемо той первісний, але мені здається, що помилки нема.
Скажи Лисенкові, що його романсу у мене нема, хоч я дуже уважно скрізь перешукала, перебираючися з Кутаїса і при тій нагоді розсортувавши усе своє шпаргалля. Його, значить, і не було, бо загубитись він не міг би. Єсть у мене на ці самі слова рукопис композиції іншого автора, через те мені й здалося, що то у мене рукопис Лисенка, і так я йому й казала, але то, очевидно, була помилка. Дуже шкода І
А що твоя рецензія на Єфремова — ще не написана?
«Друкарські помилки — то моя рана». Я часто згадую сії слова... А коли що «зовсім, як у «Шиповника», то саме те мені ніколи не подобається. Ну, все-таки книжка fait figure1, принаймні своїм розміром.
Сірому збираюся писати, та все ніколи. Чому мені «Вісника» не посилають? «Рідний край» я отримала. Цілую міцно тебе і Лілю з родиною. Кльоня вітає всіх.
Твоя Леся
26, 27 жовтня 1911 р. Цулукідзе 13. X. 1911. Хоні,
Кутаисская губерния, Кутаисского уезда
Любая Лілеєнько!
Се я пишу тобі коротенько, щоб подякувати за одержані гроші та й так обізватися, а більше напишу на тім тижні, як посилатиму сукно. Воно вже куплене, тільки я ще хочу Михальові одну штучку купити, якщо вона буде, а вона буває тільки по п’ятницях, коли збирається більший базар. Що я писала мамі про 100 р. ніби од Сірого, то то вийшло поштове непорозуміння з одною невеличкою посилкою, а грошей я ніяких від нього ще не отримала, тільки 2 примірники] книжки. Той лист, що я недавно написала мамі, у великій частині відноситься до всіх вас, і я прошу вас тую частину прочитати. Се про грошові рахунки. Хотіла я тоді ж і тобі написати, та довгий лист до мами утомив мене, заболіла голова, і взагалі якось я була знервувалась. Може, се моя загальна нервовість, але в листі мами до мене почулося мені якесь недовір’я до мого становища в сій справі. Але ж я ніколи не напосі-далася, щоб мені було виплачено, а тепер навіть виразно прошу (передай се й іншим), щоб мені не давали того, що папа збирався дати поверх дійсного довгу. Мені належиться тепер тільки 580 p., і більше я нічого не прошу, та й то коли 250 будуть признані за мною без недовір’я. Мені краще втратити гроші, ніж добре відношення до мене найближчої родини. А ти, Лілеєнько, переплатила мені на 18 р. 80 к., то я б хотіла, щоб тобі було повернено сі гроші. Я знаю, що ти ніколи не заходиш зо мною у дрібні рахунки, і, може, мені прийдеться колись ще й не такі гроші попросити у тебе, але тепер се не по правді, щоб саме ти розплачувалась за всіх.
Ну, як же вам з Михальом гостюється у Києві? Тут тепер стоїть чудова погода — навіть вишні й магнолії вдруге зацвіли, а дехто втретє сіно косить. Тільки се недавно так, а в початку сього місяця такий був ударив холод, що ми аж полякались,— гори всі снігом забіліли. Мені тепер ліпше, ніж було літом,— t° нормальніша і взагалі нічого собі.
Тим часом бувай здорова. Цілую міцно тебе з Михаля-ми і маму. Як писати до Дори і де тепер Оксана? Кльоня і Ф[еоктиста] С[еменівна] вас вітають.
Твоя Леся
Скажи там, щоб мені присилали сюди «Вісник».
14.Х
Бачу, що можу ще сьогодні відправити посилку, тому і листа в неї вкладаю. Грошей за сукно не вертай, а я потім попрошу з [нрзб.] полотна і ниток прислати.
Сукна, думаю, стане тобі на пальто (се ціла штучка за
4 р., інакше не продають); я лишаю собі шматочок на зразок — може, тобі не стане або схочеш на спідницю, то я ще пришлю — таке саме завжди єсть, бо се натуральна барва (а єсть фарбовані усякі, і сині, й червоні, і жовтогарячі). Сукно слід іще раз намочити і добре вигладити (мочать, вкладаючи між дві дуже мокрі простині).
Михальові посилаю поясок ширшенький, а вужчень-кий — маленькій Оксаночці і їй же три брелочки — vie, sante, force *,— я давно хтіла їх послати, та боялась, що в листі пропадуть. Ти ж, певне, будеш бачити обох Оксан, то поцілуй їх за мене, і нехай маленька носить мої «талісмани» або почепить на люлю.
Довший лист згодом, а тепер спішуся. Ще раз міцно цілую.
Твоя Леся
220. ДО А. Ю. КРИМСЬКОГО
27 жовтня 1911 р. Цулукідзе 14/Х 1911, мГестечко] Хони,
Кутаиссщой] губ[ернии], Кутаисск[ого] у[езда]
Дорогий товаришу!
Тільки 9/Х отримала я Вашу посилку й листа. Я вже була думала, чи не трапилось якої причини з тим клаптиком, але tout est bien, qui finit bien 122. А за книжку велике спасибі — я люблю такі речі, невважаючи, а може, саме через те, що сама нічого подібного зложити не можу.
Тільки мені спало на думку, чи не слід би Вам трохи залишити арабістику, для ощади очей, та взятися до якоїсь такої історії, що не вимагала б читання таких сліпучих матеріалів, як ті арабські. Хіба ж таки се неможливо змінити кафедру? Коли б тільки Ви не взяли сього за звичайну «добру пораду», а подумали про се гаразд і без нервів. [...]
Щодо переломів і т. і., то я сподіваюсь, що Ви не приймаєте суб’єктивності Йогашш та Оксани au pied de la lettre *, бо краще, ніж хто, мусите знати, яка з того буває кривда живим, не писаним людям. В Йогаині тільки й є суб’єктивні нотки, що в її відношенні до
