Том 12 - Леся Українка

Я дуже рада, що Михалюньо видужав. Страх не хотілося припускати думку про ту золотуху — начулася я вже її чимало! Хоч би воно вже за це літо загартувалося, щоб зимою не слабувати. Чому Доруня не зробить собі операції — се ж, вдається, тепер легко роблять? Як там діло з її виноградарством?

Цілую міцно тебе і твоїх гостей-родичів, хто є в сей момент. На зиму треба тобі Михайла Кривинюка-старшо-го в Катеринослав залучити, то й не буде страшно. Кльоня тебе цілує. Будь здорова, Лілея моя, Михайлюня поцілуй.

Твоя Леся

214. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

18 вересня 1911 р. Цулукідае 5/ІХ 1911, м[естечко] Хони,

К утаисск[ ой ] губ[ ернии ], Кутаисско[го ] уезда

Любая ЛілеєнькоІ

Позавчора ми переїхали жити в Хоні, і через клопіт переїзний я не встигла тобі написати з Кутаїса. Перед

виїздом ми відправили до тебе товаром дві скрині (велику і малу) книжок і паперів, а при сьому листі посилаю «накладную». Малу скриньку поки що можна і не розпаковувати, бо там усе папери наші,— хоча секретів там нема і ти можеш їх переглянути («архів»),— і колекція книжок, що не можуть даватися до читання (тобі самій, звісно, їх можна читати, коли схочеш); тільки якщо в Катеринославі є Тимченко (він, здається, там служить), то треба з малої скрині достати одну грубу книжку (історичні акти), окремо загорнену, з написом на опасці «Передать Тимчен-ку», і тоді, коли се для тебе можливо, прошу саме передати її йому. Велику скриню розпакуй і там знайдеш різні категорії книжок і журналів: 1) «Вісника» можна дати читати, але з тим, щоб вертали назад, ся сама умова обходить і пачки з написом «ум.» (умовлено) —ліпше, якби ти давала сі книжки в оправу перед позичкою для читання, але не знаю, чи се для тебе можливо (може, накласти сю контрибуцію на читачів?); се, власне, відноситься до зле зброшурованих книжок, що розсипаються в руках; 2) з написом «а disposition»1— розпорядися, як хочеш: випозичай, жертвуй, даруй, як зважиш ліпше; 3) з написом «нікому не давати» — се авторські дарунки, Кльонині «награди» і т. і., їх, коли хочеш, читай сама, але «по людях» не пускай; 4) ноти (друковані) приховай поки що; 5) у малій скрині є пачка з написом «покажчик (чи каталог?) українських перекладів з європейських літератур»— се ми було почали складати список, де, в яких періодичних і неперіодичних виданнях друкувалися які переклади (по змозі, непогані, бо се не бібліографічна, вичерпуюча робота, а скоріш «каталог для самоосвіти») з світової літератури (на пачці напис поспішно і погано продуманий) з тим, щоб улегшити роботу тим, хто хтів би студіювати чужі літератури, знаючи тільки українську мову, або хтів би видати якогось чужого автора в перекладі, не повторяючи вже зробленої роботи, а тільки передруковуючи розсипане по всіх усюдах; «за недосужностью времени и про-чими околичностями» ми не можемо довести до ума сеї роботи, але, може, знайдеться «спасенна душа», то передай їй сі початки, а головно сю думку; 6) Кльонин збірник пісень (друкований), може, даватимеш кому тямущому для співу (gratis), а може, пожертвуєш куди в Галичину чи в

Америку, тільки, даючи, треба зробити ті поправки, що зазначені червоним на лежачому зверху примірнику. Оце і все. Пересилка ся коштувала 6 р.— подумати, скільки ми вже заплатили за сі речі, їздячи по дорогах!.. Велика нам послуга з твого боку, що ти згоджуєшся тримати се, t поки ми станемо «оседлыми»...

Цілую міцно тебе і Михаля. Personalia в другому листі. Будь здорова, золотесенька.

Твоя Леся

215. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

18 вересня 1911 р. Цулукідзе 5. IX 1911.

Хони, Кутаисская губерния, Кутаисского уезда119

Любая Лілеєнько!

Рівночасно з сим посилаю «накладную» на книжки за-казним, та не знаю, чи пошлють тобі повістку, то довідайся там. Там я пишу про посилку, а тут додам, що хотіла і сукно купити та послати, та в Кутаїсі сказали, що сукно теє роблять саме в Хоні, де його і краще, і дешевше можна купити, ну, то я вже книжки одправила товаром, а сукно пришлю поштою, як куплю (хутко).

Хоні трошки «трущобка», але нічого собі — багато садків, просторі зелені двори, гори на горизонті, хоч само воно рівне, як Рівне, або як Колодяжне. Нагадує Коло-дяжне і те шосе, що проводить сюди з Кутаїса, бо по обидва боки глибокі рови, та й в самому Хоні багато ровів і колодязів. Словом, кавказьке велике Колодяжне (має ЗО квадр[атних] верстов). Поки що вогкість недуже почувається, бо в тій частині, де ми живемо, нема ровів з водою, а крім того, тепер чудова погода.

Марусю прийшлось нам лишити в Кутаїсі в пансіоні, бо тут їй нема 5-ї класи,— маємо платити за неї 350 р. на рік, що дуже журить Кльоню, але що ж робити? «Горе вдячним народам»...

Щодо «Історії», то я нічого не маю проти Галичини, тільки уважай, що тоді конче треба додержати тамошнього шкільного правопису з тим «ї» і т. п. (як у «Віснику»), бо там щодо сього дуже «строго». Щодо змісту, то може розділ про жидів їм не підійде, а втім не знаю. З мого боку перешкод нема.

Щодо Єгипту, то, сказати правду, я хотіла б не їхати сеї зими. Се не тільки матеріально, але й морально тяжко отак щороку швендяти по курортах. Колись я боялась лишити Кльоню самого, а тепер... може, скоріш би самого лишила, а то бувають такі tete-a-tete що від їх збожеволіти можна... Та й минулі роки я сподівалась, що Єгипет може дати щось радикальне, а тепер я вже сеї надії не маю, а для підтримування того стану, що темер, чи варто стільки заходу? Тепер, правда, мені трохи гірше, ніж було в Єгипті, але ж се і торік так було, та так уже, певне, й буде, а не можу ж я безвиїзно жити в Єгипті. Гірше тим, що t° майже щодня вище 37, а разів зо три і вище 38 була (раз навіть 39), рідко такий вечір, щоб не було кривавих точок і обрізків, самопочуття знов не дуже добре, томлюся скоро, і болить частенько, але різкі напади не часто бувають. Коли осінь не покаже чогось гіршого, то все це ще можна терпіти і в Єгипет можна не їхати.