Том 12 - Леся Українка

Здоров’я моє нічого собі. Осінь була прекрасна. І тепер було б добре (менше як —1° вночі не буває), якби тут хати будувались по-людськи, а так холоднувато. Кльоня все тре лямку і знов став часто пити бром — мене се просто до розпачі доводить, хоч він все доказує, що бром зовсім не страшний, але я всіх наркотиків боюся. Будь здорова, моя золотая Лілея. Цілую міцно тебе і Михаля.

Твоя Леся

218. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

22 жовтня 1911 р. Цулукідзе 9. X. 1911

Люба мамочко!

Відповідаю разом на два листи — на той, що розминувся з моїм (перший, посланий в Хоні), і на сей, де ти просиш прислати виписку з папиного листа про гроші. Я знайшла той лист (як писала колись вам про сю справу, то листа не могла знайти, через те писала по пам’яті (на 40 р. менше), тепер цитую точно: «Сделал я расчет по

твоѳй продаже, и результат таков:

От немцев я получил 13 тыс., из них издержано:

Немцу-агенту — 200 р.

при заключѳнии купчей — 25 р.

за копию документов — 15 р.

Полтавскому банку 121 — 1620 р.

И т о г о — 1860 р.

Тобою разновременно взято 2450 р.

Всего — 4310 р.

Остается — 8690 р.

Из них я взял 500 р. для залога за Кривинюка и 190 р. удержал при себе, чтобы тебе прислать с залогом 700 р., а 8000 р. присылаю, через казначейство или Азовс-кий банк, еще не знаю».

11 декабря 1907 р. папа вислав мені через ковельське 0[бщест]во взаимного кредита на ялтинське казначейство 3000, а 13 декабря того ж року через Киевское о[бщест]во взаимного кредита на Азовско-Донской банк в Ялті — 5000, і більше я вже від нього нічого не получала. А як був папа у нас в Ялті, то попросив мене взяти з моїх грошей, що лежали тоді в Азовсько-Донському банку, 250 p., щоб послати їх Оксані у Льєж, з тим, як казав папа, що він мені потім з Колодяжна «для круглості» вишле 1000 р. (властиво «без круглостів», мені належалось 940 p.). Я тоді ж таки поїхала в банк з папою і з Кльонею і дала папі 250 p.; здається, він ще з Ялти послав їх Оксані, а може, взяв з собою в Київ (то було незадовго до його виїзду від нас), того вже гаразд не пам’ятаю, може, Оксана пригадає. Папа був у Ялті в октябрі і ноябрі 1908 р. Ні 690 p., ні 250 р. йому вже не прийшлось мені віддавати. На 250 р. ніякого подобія документа я, розуміється, не маю, усе це справа «довір’я», як і ті 1000 р. тьоті Саші. Крім мене і Кльоні, при тій справі ніхто не був, а чи говорив папа про неї кому, я того не знаю. Тому цілком від вас залежить, як ставитись до сього. Ліля вже виплатила мені за се літо 200 p.— очевидно, вона признала всю суму, навіть «з круглостію»; Дора заплатила 160 p.; певне, по якомусь іншому обрахунку. Так чи інакше, мені виплачено 360 р. в щот сього довгу, а скільки лишається ще,— се залежить від того, що здасться вам справедливим. В листі означено 690 або 700; коли обмежитись буквою листа, то мені належить ще 330 або 340. Якщо ви мені вірите на слово, то належиться ще 250, а разом 5 8 0, — се без жадних «круглос-тів», а просто по точному обрахунку. Папине бажання округлити суму до 1000 для вас, звісно, не обов’язкове, і я на те жадної претензії не маю. Оце все прошу показати Лі лі і Микосеві і написати Оксані і Дорі, бо мені тяжко по кілька раз те саме писати. Мені вже й так прикро, що приходиться ще раз про се трактувати, і коли я все-таки роблю се, то головно для того, щоб хто з вас не вважав себе покривдженим мною, платячи мені без точного рахунку з мого боку, та ще для того, щоб не вийшла покривдженою Ліля, бо коли вийде, що мені належиться від кожного

з Вас менше, ніж по 200 p., то чому ж саме Ліля має платити більше, ніж усі інші? Коли вона сама не буде упоми-натися про різницю, то я дуже прошу вас усіх не забувати про те, що вона дала мені 2 0 0, і якось порівняти ту надвишку межи собою та віддати їй.

Се відноситься до всіх. А щодо тебе, мамочко, особисто, то я і так ніяких претензій не маю, бо коли ти дала мені торік 800 р. без жадних умов, то і я не можу ніяких «часток» від тебе вимагати, хоча ти й писала, що то незалежно від папиних рахунків. Отже, нехай Geschwister поділять ту суму (виплачену і невиплачену), яка буде признана належною, рівно на 5 часток, і хто ще своєї не виплатив, нехай виплатить тепер (себто Микось, і Оксана, і, може, трошки Дора), а твою, коли хочеш, я можу вважати виплаченою і ніколи упоминатися про неї не буду, бо не вважаю себе в праві. Думаю, що так буде по правді. А зрештою, зробіть, як зважите краще, тільки нехай би вже се тепер скінчилось і не треба було про се більше говорити,— чогось мені всякі «ділові» листи і розмови, надто з близькою родиною, завжди тяжкі і навіть вадять на здоров’я. Мені це все якось не по натурі. Неначе я «правлю» чи «допоминаюсь»... А я ж би й не згадувала нічого, якби ти того не забажалаї

Тепер про інше. Сірий прислав мені чогось тільки 100 p., сподіваюсь, що се ж не кінець. Ну, та «рассрочка» ще не біда, я, признатись, і так не сподівалась. 2 примірники книжки я теж одержала від нього.

Здоров’я моє в Хоні чомусь навіть краще, ніж в Кутаїсі,— не було ні разу великого жару. Вода тут не стояча по ровах, а дуже бистра, бо одведена з дуже прудкої гірської річки, і ніколи з неї ні туману, ні болота не видко, то, може, вона й не вадить. Осінь тут сухіша, ніж літо, може, через те і я почуваюся краще, бо літом страшенно заливало.

«Семейное положенив», звісно, те саме,