Том 12 - Леся Українка

не можу тобі послати тепер же й «Історії», але я все ще «вчуся» для неї, бо чимало таки й нового вийшло з того часу, та й старе я вже призабула, а вже ж коли виправляти, то треба свідомо,— не самий тільки стиль. Мушу признатись, що таки й ся нова драма (що тепер посилаю — «Лісова пісня») стала мені трохи на заваді. Правда, писала я її дуже недовго, 10—12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті». Потім уже переїзд, розташовування і т. п. Далі я заходилась її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж само писання,—от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия й плечі болять, наче я мішки носила. Ет, таки я тепер ні до чого стала!.. Але помежи тим усім я таки «вчилася», і вже мені мало лишилось довчитись — так, на тиждень часу. А тоді вже сама поправка рукопису діло дуже недовге. Зрештою, вступну частину я тобі тепер посилаю («в задаток») — либонь, се вийде на один аркуш друку, то, може, й тепер почнеш видання, а далі я посилатиму, коли хочеш, частками, на чию скажеш адресу. Може, ти знайдеш кого в Києві, щоб зайнявся коректою і т. п., а може, в Катеринославі будеш друкувати? Напиши мені про се. Я тепер довго не задержу. На жаль, до вступних статей нема у мене малюнків, бо книжка МёпагсГа не ціла (початок одірваний) і нема тих інтересних двох давніх «карт світу» — сього вже не знаю, де й шукати; а малюнки до «кам’яного віку», може, ти де знайдеш в яких виданнях по археології абощо. Десь у нас була книжка «L’homme sauvage» 1 (забула автора), то там були незлі малюнки зброї, начиння камінного 1 т. і.

Здоров’я моє нічого собі, тільки t° знов трошки повищала і вечорами болять ноги. Кльоня має велику роботу, бо сезон «молодого вина» дає себе знати на всяких убій-ствах, часом зовсім безглуздих. Взагалі се нещастя, що

Кльоня мусив у свій час вибрати тую «юриспруденцію»,— вона йому зовсім не по натурі...

Я одержала книжку «Вісника» за сентябрь, а за ок-тябрь ще ні. «Рідний край» маю за іюль.

Цілую міцно тебе з Михалями і маму. Шану] Пѳтру-иенкові моє вітання. Будь здорова.

Твоя Леся

Хотіла написати довше, та от і знов «заніколилось».

Кльоня тебе цілує. Феоктиста Семенівна кланяється.

222. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

29 грудня 1911 р. Цулукідзе 16. XII. 1911

Любая Лілеєнько!

Останні наші два листи розминулись, і вже, значить, ти маєш відповідь, чому я не писала тобі в Київ, а я маю відомість про свою посилку. Мені приємно, що ти бачила Михайла Сергійовича, так, може, діло трохи скоріше буде, ніж звичайно, а то таки в них там «ящик» дуже вже «довгий». Цікаво, що* судячи «продукцію літературну» якогось автора за якийсь рік, критики ніколи не приймають на увагу тих «ящиків», а винуватять виключно самих авторів. Ну, та се ще найменше лихо. Несподіваний був для мене успіх фантастики серед авдиторії старшої родини — людей, вихованих в традиціях реалізму,— але тим краще. Розуміється, я нічого не маю проти того, що було теє читання. Кожен «пророк» таки найбільше домагається «слави в отчизні своїй і серед родини своєї», може, саме тому, що сього найтрудніше осягти.

З картинками до історії, я думаю, далі не так трудно буде. Якщо їх до вступних розділів не буде, то се ще не біда малюнки знарядів з кам’яного періоду і т. і. частенько трапляються по книжках (напр., на початку коротшої історії Грушевського), а далі можна буде по Менару і Масперо замовити якому учневі художньої школи поздіймати хоча б літографським способом відповідні малюнки (схематичним способом, як у Менара), то се буде і не трудно і не дорого, я думаю. Для кращого поняття, на два-три найтипічніші малюнки можна зробити кліше, а дуже на се напосідатись, якщо се трудно чи дорого, не варто. «Історію» я переглядаю, але бачу, що таки дещо треба насвіжо написати; крім того, розділ той, що тепер на початку (про арійців), таки треба поставити на кінець, як у Менара, бо се історія і менше давня, ніж єгипетська та вавілонська, і менше досліджена, до того ж історія персів зв’язана з історією Ассірії, а та знов давніша. Але се великої ломки плану не зробить. Все-таки робота ся не дуже швидко йде, бо часто перебивається то іншими справами, то нездужанням. Якось з наступленням зими упала енергія. Хоча зими в справжньому виді, з снігом і морозами, ще не було (тільки по ночах бувало — 1° R, а снігу ми й не бачили), але погода часто ламається, бувають страшенні вітри, що таки часом у таких будинках, як тут, добре дошкуляють. Одно добре, що сей рік осінь дуже суха (а може, се тут і завжди так), дощу мало і часом трапляються просто райські дні, як напр., учора (+14° R в легкій тіні і +22° на сонці!). Остатні два тижні взагалі було дуже тепло, тільки часто вітер, як-от і сьогодні. В сентябрі і до початку ноября я почувалася добре, а там уже якось раптом переломилась погода, в хаті було холодно (бо взагалі тут у хатах мала різниця з надвірньою t°), і я вже «стратила гумор» — почалися головні болі зчаста, то боки болять, то спина, то «ноги в’януть», то «одрізки» виділяються, то t° капризує, і так якась загальна млявість опановує. Але різкого нічого нема такого, як бувало торік о сій порі, і навіть, рівняючи до літнього стану, то мені тепер ліпше, бо нема гострих нападів. Коли справжня зима (торік вона почалася тут з різдва) нічого гіршого не покаже, то ще, можна сказати, слава богу.

Оце вже прийшли під вікно хлоп’ята колядувати (тут колядують перед різдвом, в останній тиждень пилипів-ки) — значить, маємо різдво. Але тут колядують гірше, ніж у нас, і взагалі гірше співають, як на мої вуха, то й зовсім погано.

Оксана і Дора мені писали. Дора писала, між іншим, що пришле мені 40 р. через тебе. Я не розумію гаразд, чому саме так, але ти, певне, розумієш, а для мене все одно. Тільки при сій нагоді маю прохання — якщо ти маєш посилати сі гроші, то