Том 6 - Леся Українка

А н н а

Такою ж, як була?

Долорес

Такою, Анно, як чиста гостя. І ти не думай, що я б йому далася на підмову. Ніколи в світі!

А н н а

Але ж ти кохаєш

його шалено.

Долорес

Анно, то не шал! Кохання в мене в серці, наче кров у чаші таємній святого Граля *.

Я наречена, і ніхто не може мене сплямити, навіть дон Жуан.

І він се знає.

А н п а Як?

Долорес

Душею чує.

І він до мене має почуття, але те почуття — то не кохання, воно не має назви... На прощання він зняв перстеника з руки моєї і мовив: «Поважана сеньйорито, як вам хто докорятиме за мене, скажіть, що я ваш вірний наречений, бо з іншою я вже не обміняюсь обручками — даю вам слово честі».

Анна

Коли він се казав,— чи то ж не значить, що він одну тебе кохає справді?

Долорес (сумно хитав головою)

Словами серденька не одурити...

Мене з коханим тільки мрія в’яже. Такими нареченими, як ми, пригідно бути в небі райським духам, а тут — яка пекельйа з того мука!

Тобі того не зрозуміти, Анно,— тобі збуваються всі сни, всі мрії...

Анна

«Всі сни, всі мрії» — се вже ти занадто! Долорес

Чому занадто? Що тобі бракує?

Все маєш: вроду, молодість, кохання, багатство, хутко будеш мати й шану, належну командоровій дружині.

Анна (засміявшись, устає)

Не бачу тільки, де тут сни і мрії.

Долорес (з блідою усмішкою)

Та їх для тебе мовби вже й не треба. Обидві панни походжають між пам’ятниками. Анна

Кому ж таки не треба мрій, Долорес?

У мене є одна — дитяча — мрія... Либонь, вона повстала з тих казок, що баяла мені малій бабуся,— я так любила їх...

Долорес

Яка ж то мрія?

А н н а

Ет, так, химери!.. Мариться мені якась гора стрімка та неприступна, на тій горі міцний, суворий замок, немов гніздо орлине... В тому замку принцеса молода... ніхто не може до неї доступитися на кручу... Вбиваються і лицарі, і коні, на гору добуваючись, і кров червоними стрічками обвиває підгір’я...

Долорес От яка жорстока мрія!

А н н а

У мріях все дозволено. А потім...

Долорес

(переймае)

...Один щасливий лицар зліз на гору і доступив руки і серця панни.

Що ж, Анно, мрія ся уже справдилась, бо та принцеса — то, звичайно, ти, убиті лицарі — то ті панове, що сватались до тебе нещасливо, а той щасливий лицар — дон Гонзаго.

А н н а

( сміється)

Ні, командор мій — то сама гора, а лицаря щасливого немае ніде на світі.

Долорес

Се, либонь, і краще, бо що ж ти можеш лицареві дати у надгороду?

Ан н а

Шклянку лимонади для прохолоди!

(Уривав. Іншим тоном.)

Глянь, лишень, Долорес,— як блимає у сій гробниці світло, мов заслопяє хто і відслоняє...

Иу що, як там хто є?

Долорес

То кажани навкруг лампади в’ються.

А н н а

Я загляну...

(Заглядає крізь гратчасті двері у гробницю, сіпає Долорес за рукав і показує щось. Пошепки.)

Дивись — там злодій! Я кликну сторожу. (Кидається бігти.)

В ту хвилину одчиняються двері. Долорес скрикує і мліє.

Дон Ж у а н (вийшовши з гробниці, до Анни)

Прошу вас, сеньйорито, не втікайте і не лякайтесь. Я зовсім не злодій.

Анна вертається і нахиляється до Долорес.

Долорес (очутившись, стиснула Анні руку)

Він, Анно, він!.. Чи я збожеволіла?

Анна Ви — дон Жуан?

Дон Жуан (уклоняючись)

До вашої послуги.

Долорес Як ви могли сюди прибути?

Дон Жуан

Кінно,

а потім пішки.

Долорес

Боже, він жартує!

Ви ж головою важите своєю!

Дон Жуан

Я комплімент осей уперше чую, що важу я не серцем, завжди повним, а головою — в ній же, сеньйорито, хоч, правда, є думки, та тільки легкі.

Анна

А що важкого єсть у вашім серці?

Дон Жуан

О сеньйорито, сеє може знати лиш та, що візьме теє серце в ручку.

А п н а

То ваше серце важене не раз.

Дон Жуан

Гадаєте?

Долорес

Ховайтесь! Як хто прийде, то ви пропали!

Дон Жуан

Як уже тепер, з очей прекрасних погляди прийнявши, ще не пропав, то де ж моя погибель?

Анна усміхається, Долорес спускав чорний серпанок собі на обличчя і одвертається.

Анна (махає на нього рукою)

Ідіть уже назад в свою домівку!

Дон Жуан

Се тільки рученька жіноча може так легко посилати у могилу.

Долорес (знов обертається до дон Жуана)

Невже ви мешкаєте в сьому склепі?

Дон Ж у а н

Як вам сказати? Я тут мав прожити сей день і ніч — мені не треба більше — та в сім дворі штивніша етикета, ніж при дворі кастільськім, отже й там я нездатен був додержать церемоній, то де вже тут!

А н н а Куди ж ви подастеся?

Дон Ж у а н Я й сам іще не знаю.

Долорес

Дон Жуане, тут є тайник під церквою, сховайтесь.

Дон Ж у а п

Навряд чи веселіше там, ніж тут.

Долорес

Ви дбаєте все про веселість!

Дон Ж у а н

Чом же

про те не дбати?

А н н а

Отже, якби хто на маскараду кликав вас — пішли б ви?

Дон Ж у а н З охотою пішов би.

А н н а

То прошу вас.

Сей вечір в нашім ломі бал масковий,

у мого батька Пабло де Альварес, остатній бал перед моїм весіллям.

Всі будуть замасковані, крім старших, мене і нареченого мого.

Дон Жуан (до Долорес)

Ви будете на балі, сеньйорито?

Долорес Ви бачите, сеньйоре,— я в жалобі. (Відходить набік.)

Дон Жуан (до Анни)

А я жалоби не ношу ніколи і з дякою запросини приймаю. (Вклоняється.)

Анна Який костюм ваш буде?

Дон Жуан

Ще не знаю.

Анна

Се шкода. Я б хотіла вас пізнати.

Дон Жуан

По голосу пізнаєте.

Анна

Ви певні, що я ваш голос так запам’ятаю?

Дон Жуан Так от пізнаєте по сьому персні. (Показує персня на своєму мізинці.)

Анна Ви завжди носите його?

Дон Жуан

Так, завжди.

Анна Ви дуже вірний.

Дон Жуан

Так, я дуже вірний.

Долорес (виходячи з бічної стежки)

Я бачу, Анно, доп Гонзаго йде.

Дон Жуан ховається в гробницю. Анна йде назустріч командорові.

Командор

Yповагом наближається. Він не дуже молодий, поважний