Том 6 - Леся Українка

О, вже ж Мерседес на рахунки бистра, лиш на гостинність повільніша трохи...

Гостя-панпочка (до Анни, вітаючись)

Аніто, як же ти препишно вбрана!

(Тихше.)

А тільки в білому ти забліда.

Анна

О, се нічого, се тепера мода.

(Ще тихше.)

Як хочеш, я білил тобі позичу, бо в тебе навіть і чоло червоне.

Панночка Не треба, дякую.

(Одвертається, відступивши, і поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба.)

Молода пані (нишком до другої, показуючи очима на Анну) Який убір!

Друга молода пані (іронічно)

Та тільки ж і потіхи! Бідна Анна!..

Старий гість (до дона Пабло)

А що, дон Пабло? вже тепер нарешті покличе вас король до свого двору,— такого зятя тесть...

Дон Пабло

Його величність не по зятях, а по заслузі цінить.

Старий гість На жаль, оцінки часом довго ждати.

Дон Пабло Чи довго, ви сами зазнали ліпше.

(Повертається до іншого.)

Ви, графе? Як я радий! Честь яка!

Господар, господині, командор і гості йдуть у дім долішнім входом. Маска «Чорне доміно» лишається в дворику, незамітно відступивши в тінь від кущів. Незабаром Анна з молодшими дамами з’являється на горішньому рупдуці. Слуги розносять лимонаду та інші холодощі.

(замаскований, у маврітанському костюмі, з гітарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука і по короткій прелюдії співає)

У моїй країні рідній єсть одна гора з кришталю, на горі тій, на шпилечку, сяє замок з діамантів.

Лихо моєг Анно!

І росте посеред замку квітка, в пуп’янку закрита, на пелюсточках у неї не роса, а тверді перли.

Лихо моє, Анно!

І на гору кришталеву ні стежок нема, ні сходів, в діамантовому замку ані брами, ані вікон.

Лихо моє, Анно!

Та комусь пе треба стежки, ані сходів, ані брами, з неба він злетить до квітки, бо кохання має крила.

Щастя моє, Анно!

Під час співу «Чорне доміно» трохи виступає з кущів і прислухається, під кінець ховається.

Командор (виходить на горішній рундук під кінець співу)

Які се тута співи, донно Анно?

Анна

Які? Не знаю, певне, маврітанські.

Командор Я не про те питаю.

Анна

А про що ж?

(Не ждучи відповіді, бере у слуги шклянку лимонади і спускається до дон Жуана.)

Анна

(до дон Жуана, подаючи лимонаду)

Бажаєте прохолодитись, може?

Дон Жуан Спасибі, не вживаю холодощів.

Анна кидає шкляяку в кущі.

Командор (надходить слідом за Анною)

Вам до сподоби пісня, донно Анно?

Анна

А вам?

Командор

Мені зовсім не до сподоби.

Дон Жуан

Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.

Я думав, що зарученим то саме і слід почути пісню про кохання.

Командор В тій вашій пісні приспів недоречний.

Дон Жуан

На жаль, його не міг я проминути,— так вимагає маврітансышй стиль.

Анна

Ви до костюма добирали пісню?

З брами увіходить гурт молоді ж і, паничів; побачивши Анну, молодіж оточує її.

Голоси з гурту

О донно Анно! донно Анно, просим, з’явіть нам ласку! Се ж остатній вечір дівочої незв’язаної волії

Леся Українка в Криму. Фото. 1897

«Камінний господар». Сторінка автографа. 1912.

Анна

Мої панове, в чім бажання ваше? Один лицар

Ми просимо, щоб ви сами вказали,

Хто має вам служить в которім танці.

Анна

Щоб я сама просила?..

Другий лицар

Не просити, наказувати маєте! Ми будем рабами вашими в сей вечір!

Анна

Добре,

що хоч не довше, бо вже я не знаю, що б вам на те сказали ваші дами.

Чи, може, вас від їх рятують маски?

Третій лицар (скидаючи маску)

Всі зорі бліднуть перед сонцем!

Анна

Дійсно,

сей комплімент не потребує маски, бо він доволі вже поважний віком.

Лицар знов надіває маску і відступав в гурт. Анна (до молодіжі)

Що ж, станьте в ряд, я буду призначати. Всі стають в ряд, і дон Жуан між ними. Командор (тихо до Анни)

Чи се такий в Севільї звичай?

Анна

Командор Чи й я повинен стати?

Анна

Ні.

Командор відходить.

Панове,

ви вже готові?

(До дон Жуана.)

Як же ви, поклонче змінливої планети, стали в ряд?

Хіба вам звичай дозволяє танці?

Дон Жуан

Для надзвичайної зламаю звичай.

Анна

За се я вам даю танець найперший.

Дон Жуан вклоняється по-східпому: прикладає правицю до сер* ця, до уст і до чола, потім закладає руки навхрест на грудях і схиляє голову. При тих рухах поблискує золотий перстень на

мізинці.

Дон Жуан

Один?

Анна

Один. Вам другого не буде.

(До молодіжі.)

Я вас, панове, позначу рукою, хай всяк свою чергу запам’ятає.

(Швидко вказує рукою на кождого панича по черзі, один панич зостається непозначеним.)

Панич А я ж? А я? Мепі яка черга?

Один з гурту Остатня, очевидно.

Сміх. Панич стоїть збентежений.

А н и а (до панича)

Мій сепьйоре, я мусульманину дала найпершу, бо він остатнім буде в царстві божім, ви ж, я в тім певна, добрий католик, і вам не страшно буть остатнім тута.

Панйч

Се в перший раз, що я б хотів буть мавром! Дон Жуан

Е, не в чергу попав ваш комплімент,— либонь, судився вам душі рятунок!

Анна

(плеще в долоні)

Мої піддані! годі! Час до танщо!

(Перша рушає нагору, за нею молодь.)

З горішнього поверху чутно грім музики. Починаються танці, що розпросторюються на горішній рундук і галерею. Донна Анна йде в першій парі з дон Жуаном, потім її переймають інші па-* ничі по черзі. Командор стоїть на розі ніші, прихилившись до виступу стіни, і дивиться на танці. «Чорне доміно» зорить здолу і непомітно для себе виходить на освітлене місце перед рундуком. Дон Жуан, скінчивши танець, схиляється на балюстраду, завважає «Чорне доміно» і зіходить уділ, воно тим часом поспішно ховається в тінь.

Маска-сопяшпик

(входить збоку, переймає дон Жуана і хапає його за руку)

Ти дон Жуан! Я знаю!

Дон Жуан

Я хотів би

тебе так добре знати, гарна маско.

Маска-соняшник Ти знаєш! Не вдавай! Я —■ донна Соль!

(Зриває з себе маску.)

Пробачте. В соняшнику справді трудно впізнати сонце.

Донна Соль

Ти смієшся з мене?

Тобі ще мало глуму?

Дон Ж у а н

Де? Якого?

Донна Соль (понуро)

Я тільки що була на кладовищі.

Дон Ж у а н Вас бачив хто?

Донна Соль

Сього ще бракувало!

Ніхто, запевне.

Дон Ж у а н

Ну, то в чім же діло?

Хіба зустрітися на маскараді не веселіше, ніж на кладовищі?

Донна Соль (сягає рукою